Богдан Гарнага «Бахмат» на позиції «Зеніт» біля Донецького аеропорту 22 травня 2017 року.
Стрічка справді унікальна, бо знімали її 2017 року фактично в окопах. Автори прожили дев’ять місяців разом із вояками на позиції «Зеніт» біля Донецького аеропорту. Командиром 7-ї «шаленої» роти 72-ї ОМБр тоді був Богдан Гарнага, позивний «Бахмат».
Йдеться про часи, коли російсько-українську війну ще називали АТО і не було у наших ЗСУ ні NASAMS, ні HIMARS, ні ATACMS. «Тоді була позиційна війна, і така дивна — не було літаків, не було танків, багато що робили напівпартизанськими методами. Це фільм про дорослішання українського війська, пубертат української армії», — каже Вадим Єрмоленко.
У стрічці 25-річний командир навчає підлеглих копати шанці та облаштовувати бліндажі. Роздає інструкції та на горіхи не тільки зеленим, а й вдвічі старшим бійцям. Хтось із героїв зауважує, що фортифікацію будують за кошти волонтерів. Перші БПЛА сюди привезли теж вони, хоча тоді мало хто міг передбачити, що сучасні війни називатимуть «дроновими».
Богдан Гарнага був сам собі «рекрутинговим агентством»: у фільмі є кілька епізодів, коли він вмовляє бійців продовжити контракт: «Тобі на біржі скільки платять? Три п’ятсот? А в нас матимеш 14». Людей не вистачало, як і нині, — свій сектор «на нулі» замість штатних 75 тримали 40 бійців.
Цікаво, що «Хроніки 7-ї роти» Тахмазов та Єрмоленко знімали також за свої кревні. «На пітчингах нам ще з 2015-го під час розмов з продюсерами втовкмачували: люди втомилися від війни! — пригадує Вадим Єрмоленко. —
Що там у вас? Серіал про волонтерів? Чудово, але нехай краще головний герой буде таксистом».
Та вже 2019 року з’явилася друга серія документальної стрічки — «На схід», кошти на неї виділила держава. Нині режисер знімає продовження — про те, як склалися долі бійців 7-ї роти. Більшість воїнів цієї роти сьогодні на передовій — під Бахмутом, Авдіївкою, Вугледаром. Тарас Степура теж пішов у ЗСУ. Раніше він був волонтером, привіз хлопцям один із перших квадрокоптерів та допомагав створювати фортифікаційні споруди задовго до того, як про це подумали державні мужі. Брати-близнюки Коваленки під час широкомасштабного вторгнення воювали нарізно: Роман захищав Мощун, а Дмитро був під Броварами. «Обидва стали майорами, командирами, перебувають на гарячих напрямках», — додає Вадим Єрмоленко. Слава («Мукалтін») був легко поранений під Бахмутом, та повернувся в стрій.
Пішов на фронт також продюсер та оператор фільму (і також волонтер!) Сергій Тахмазов. Півтора року нищить ворога ще один оператор — Михайло Шелест.
Богдан Гарнага в 2017 році встиг одружитися, виховує двох діток. Велику війну зустрів на Сумщині, воював на Чернігівщині (його підрозділ першим увійшов в Ягідне), визволяв Київщину. У 2022 році комбата 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї ОМПБр Гарнагу нагородили вже другим орденом Богдана Хмельницького.
Герої фільму здобули безцінний бойовий досвід, навчили інших й істотно прокачали, якщо не створили, нову українську армію. Ту саму, яка змогла зупинити ворога під час широкомасштабного вторгнення.
«Наш фільм досі актуальний, бо на фронті, на жаль, і сьогодні є схожі проблеми — і з фортифікацією, і з озброєнням, і з людьми. Досвідчені «закінчуються». А втомлені наївно розраховують, що якось воно там без них владнається», — гірко усміхається Вадим Єрмоленко.
Перед показом фільму нам вдалося поспілкуватися з одним із головних його героїв — колишнім старшим лейтенантом, а нині підполковником Богданом Гарнагою.
— Такі фільми дуже потрібні, — каже він, — там люди не грають, а живуть «на нулі». Це треба знімати, показувати, бо війна рано чи пізно закінчиться, минуть 10 чи 20 років, і вона стане історією.
— А на якому ми зараз етапі війни, як гадаєте?
— На успішному.
— Як склалася доля ваших підлеглих, чи всі нині служать?
— Не всі. Сержант Микола Суховієнко цього року загинув поблизу Вугледара. Загинули також Денис Глова, Юра Суханов, Микола Семенюк.
Вони заривалися в землю люто і якісно, тому за всю ротацію у сьомій роті був лише один загиблий — Денис Глова. «Гадаю, він просто через перевтому не зміг вчасно зреагувати на обстріл», — каже Вадим Єрмоленко.
Пригадує, як Глова стинав плечима, коли бійцям підняли на тисячу зарплату: «Навіщо? Ми ж тут не за гроші!».
У критичний для країни час ці хлопці взяли до рук зброю і стали на її захист, хоча у мирному житті, можливо, будували зовсім інші плани.
«У нас кожен другий тут — Хемінгуей!» — каже один із героїв фільму. Камера «вивчає» татуювання на тілі молодого бійця, а там — Керуак та Селінджер. Хтось із них так само був у піхоті, тільки на інших фронтах і за інших часів. «Хочу пройти пішки від Лісабона і назад», — раптом зізнається хлопець, та ще не час для мрій та подорожей. В усіх присутніх головне завдання — вижити. А значить, треба закопатися: якщо піхота встигла закопатися, арта її не виб’є.
Під час прем’єри фільму.
На позиції «Зеніт» біля Донецького аеропорту 22 травня 2017 року.
Режисер картини Вадим Єрмоленко і герой фільму Богдан Гарнага «Бахмат» під час прем’єри стрічки.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
