Цей закон набув чинності 27 липня 2023 року. Верховна Рада ухвалила його, продовжуючи процес відродження національної пам’яті українського народу і захисту українського культурного та інформаційного простору, започаткований ухваленням законів України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Закон визначив правові засади засудження російської імперської політики в Україні, заборони пропаганди її символіки та встановив порядок ліквідації символіки російської імперської політики. Законодавець, визнаючи, що століття російського панування на українських землях супроводжувалися системними заходами, спрямованими на асиміляцію українського народу, заборону та викорінення української мови та культури, руйнування його традицій, духовної культури та етнічної самобутності, а також систематичними масовими репресіями, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, визначив Український інститут національної пам’яті як інституцію, яка має супроводжувати процес очищення символічного простору населених пунктів України від маркерів російської імперської політики. Зокрема надавати роз’яснення та рекомендації щодо того, як реалізувати норми ухваленого закону.

Як повідомляють в УІНП, у збірнику міститься інформація, яка детально пояснює, чому усунення імперських стереотипів, міфів, наративів і маркерів зі свідомості українців та нашого публічного простору сьогодні є питанням національної безпеки. «В основній частині видання вміщено інформацію про те, як з’ясувати належність тих чи інших об’єктів до пропаганди російської імперської політики, визначитися із виконавцями і термінами реалізації та винятками Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».

Укладачі збірника наголошують, що в процесі деколонізації першочерговим завданням є усунення з публічного простору маркерів імперськості та зверхності «старшого брата», адже російська пропаганда свого часу сформувала для історії України чіткі рамки. В їх межах усе наше мало бути придатком російського, менш масштабним, периферійним.

«Старший брат» підкреслював українську «другорядність» навіть у дрібницях, а ті сторінки історії, які не вписувалися в прокрустове ложе пропаганди, маргіналізували або відверто дискредитували. «Ці шаблони, — зазначають автори збірника, — виявилися настільки міцними, що тримаються й донині, як от уявлення окремих людей про український визвольний рух як рух «пособників фашистів» або представлення його діячів («мазепинців», «петлюрівців», «бандерівців») як несусвітніх зарізяк».

У передмові до видання заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак наголосив, що імперські концепції під назвою «Новоросія» та інші маніпуляції історичними фактами нинішня російська пропаганда активно використовує для обґрунтування своїх імперських амбіцій, а також виправдання агресії проти України. Йдеться, зокрема, про історію півдня України, яку спотворили російські міфи наприкінці XVIII ст., одразу після включення Північного Причорномор’я до складу російської імперії. «Те, що не вписувалося в імперські концепції, замовчували та заперечували. Мета цього «забування» зрозуміла: підкреслити виняткову цивілізаційну роль росії. Так сформувалось уявлення про початок освоєння регіону лише після його захоплення росією. Цю легенду старанно підтримувала російська імперська, а згодом і радянська історіографія», — зазначає Володимир Тиліщак. Він додає, що масове знання історії південних степових регіонів України досі перебуває у полоні московських міфів.

Історик наголошує, що ми недостатньо знаємо про доросійське минуле Північного Причорномор’я, про внесок українських козаків і кримських татар в освоєння краю, які задовго до єкатєрін і потьомкіних ефективно тут господарювали і розбудовували міста.

«Зауважу, що історія українських земель значно багатогранніша, аніж нав’язували з москви. І тому усунення з публічного простору символіки російської імперської політики відкриває можливість для громад відкрити для себе власне минуле, повернути в пам’ять і публічний простір рідні назви, увічнити імена тих, ким можна й треба пишатися», — наголошує Володимир Тиліщак.

Окремий розділ збірника присвячено засадам формування гармонійного топонімічного простору населеного пункту. На підставі чинного законодавства і принципів топоніміки як прикладної дисципліни напрацьовано практичні рекомендації, які можуть стати основою для розроблення критеріїв присвоєння або зміни назв вулиць», — йдеться у повідомленні.

У додатках до книжки вміщено посилання на законодавчі акти, які регулюють царину символічного простору в Україні.

Нове видання буде корисним представникам органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади і всім, хто цікавиться процедурою очищення простору українських населених пунктів від імперської та комуністичної символіки.