Український інститут національної пам’яті відповідно до вимог Закону України «Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» презентував перші фахові висновки Експертної комісії з питань визначення належності об’єктів до символіки російської імперської політики, зокрема Національної музичної академії України імені Петра Чайковського та чотирьох міст — Олександрії, Павлограда, Червонограда, Южноукраїнська, а також населених пунктів, у назві яких використано радянську ідеологему «1 травня / 1 мая».

Експертна комісія створена відповідно до частини 2 статті 6 деколонізаційного закону і її основним завданням є надання фахових висновків щодо реалізації його норм. З цією метою до комісії включено науковців, які мають напрацювання з цієї теми — це історики, які представляють науково-дослідні інститути Національної академії наук України, а також провідні навчальні заклади Києва, Одеси, Львова, Харкова та Хмельниччини. Серед них — Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, голова Експертної комісії; Святослав Вербич, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу історії української мови та ономастики Інституту української мови НАН України, голова Української ономастичної комісії, член Експертної комісії; Олексій Сокирко, кандидат історичних наук, доцент кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Експертної комісії; Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті; Богдан Короленко, головний спеціаліст відділу аналізу українського державотворення Українського інституту національної пам’яті, секретар Експертної комісії.

Нагадаємо, закон зараховує до символів російської імперської політики топоніми на честь: 

осіб, які були на керівних посадах у держструктурах, війську та партіях, зокрема й тих, які російська імперія створювала на підпорядкованих землях, і брали участь у / сприяли російській імперській політиці; були

працівниками радянських органів держбезпеки всіх рівнів; 

публічно, зокрема в мистецьких творах чи медіа, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії;

подій, пов’язаних з утіленням російської імперської політики;

назв російських міст та інших географічних, історичних і культурних об’єктів рф.

За висновками комісії назва міста Червоноград Львівської області не первісна і пов’язана з встановленням радянської влади на території України. Історично цей населений пункт відомий як Кристинополь, або ж Христинопіль. Засновником міста був краківський воєвода, коронний гетьман Речі Посполитої Фелікс-Казимир Потоцький, який у 1692 р. назвав поселення на честь дружини Кристини Любомирської (правнучки князя Олександра Острозького). 1 серпня 1772 р., унаслідок поділу Речі Посполитої, Кристинополь разом із околицями відійшов до імперії Габсбургів. Його наступні власники, управителі — Станіслав Щасний, Адам Понінський, родина Вишневських, Зигмунт Літинський — не змінювали назву міста, про що свідчать численні документи. Перейменували населений пункт після того, як 15 листопада 1951-го Сокальщина, зокрема і Кристинопіль, увійшли до складу срср після обміну ділянками територій радянського союзу та Польської Народної Республіки. «Обмін територіями не включав населення, яке проживало на них. Взаємне переміщення населення, що тривало до середини жовтня 1951 року, стало трагедією для майже 32 тисяч бойків — західної субетнічної групи українців, які населяли район, що відходив до Польщі, їх виселення до південних областей УРСР було фактично депортацією. Натомість колишні польські території, звідки виїхало приблизно 14 тисяч осіб до Польської Республіки, заселили здебільшого робітники зі сходу України», — зазначають в УІНП. Робітниче населення мало стати опорою радянської влади у новоприєднаному місті, а зміна його назви своєрідним ідеологічним маркером. Про це свідчить, зокрема, вживання в деяких документах російськомовного варіанта топоніма — Красноград.

Експерти зазначають, що назва Червоноград безперечно належить до символіки російської імперської політики.

Такою є назва і міста Павлоград Дніпропетровської області, що виникло на основі козацького зимівника Матвіївка. «Ліквідація питомо українських історичних назв та насадження відповідних імперських топонімних маркерів призвела до появи назв Катеринослав, Єлисаветград, Олександрія, Павлоград, Константиноград, Олександрівськ, Новомосковськ, Новоросійськ, Новоград-Волинський та інших», — йдеться в експертному висновку.

Історики наголошують, що в умовах повномасштабного російського вторгнення рашисти на тимчасово окупованих територіях почали змінювати назви українських населених пунктів. Зокрема, на Донеччині селище Нікольське перейменували на Володарське, на честь учасника жовтневого перевороту 1917 року, більшовицького комісара друку, пропаганди та агітації володарського (справжнє ім’я — мойсей гольдштейн).

З реалізацією російської імперської політики пов’язана і назва міста Олександрійськ. Як наголошують члени Експертної комісії, першим зафіксованим у введених до наукового обігу джерелах населеним пунктом на місці сучасного міста Олександрія Кіровоградської області було козацьке поселення Усиківка (Усівка), відоме з першої половини XVIII ст. Перша згадка про Олександрію у формі Олександрійськ (рос. — Александрийск) міститься в повідомленні Катеринославського намісницького правління до Слов’янської духовної консисторії про перейменування поселень (здебільшого козацьких) від 19 жовтня 1784 р.

Отже, як наголошують експерти, заміна первісного топоніма Усиківка на Олександрію, як і Матвіївка на Павлоград, були ланками загальної стратегії, спрямованої на викорінення української топонімії та впровадження загальноімперської системи назв для географічних об’єктів з метою формування імперського простору та символічного маркування української території як російської.

«Експертна комісія підготувала рішення про назви міст Олександрія та Павлоград. Ці назви закріпилися саме в початково імперський період панування на територіях півдня України наприкінці XVIII — початку XIX століття.

Вони були пов’язані з увічненням російських імператорів олександра І та павла І. Хочу наголосити, що це загальноімперська практика. Часто лунають зауваження, що укази про найменування цих міст не містять прямого зв’язку з іменами імператорів, але очевидно, що це «висіло в повітрі», це було фоновим розумінням на честь кого названо ці міста. Звісно, що всі ці монархи мали своїх святих патронів, але всі ми розуміємо, що санкт-петербург не назвали на честь апостола Петра, якого вважав своїм патроном петро І, а все ж таки назва була на честь петра І», — зазначає Олексій Сокирко.

Предметом експертизи стала і відповідність назви міста Южноукраїнськ Миколаївської області вимогам Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Назва Южноукраїнськ штучна і не властива українській топонімічній традиції. Втім, за словами Святослава Вербича, таких мовних покручів, переважно у східних та південних регіонах України, у нашій топонімії чимало. І вони також утілюють російську імперську політику радянського зразка.

Попередником нинішнього Южноукраїнська було смт Костянтинівка-2 (на той час Арбузинського району) Миколаївської області, що постало навесні 1976 р. у зв’язку з будівництвом Южноукраїнської АЕС. 2 квітня 1987 року указом Президії Верховної Ради УРСР новозбудованому населеному пункту Южноукраїнської атомної електростанції було присвоєно назву Южноукраїнськ.

«До будівництва Южноукраїнської АЕС та поселення майбутніх енергетиків було залучено чимало приїжджих людей із колишнього срср. Основу такого підходу становила стратегія асиміляції українців способом формування «єдиного радянського народу». Влада використовувала типовий, як на ті часи, інструмент: штучне насичення території України вихідцями з-поза її меж задля створення ефекту «плавильного котла» на базі зросійщення.

Відповідно зрозумілим символічним маркером — російськомовним — мала бути й назва АЕС та міста енергетиків», — зазначають члени Експертної комісії.

Об’єктом дослідження стало і надання імені П. Чайковського попередниці Національної музичної академії України — Київській державній консерваторії. Народився композитор, чиє ім’я вкорінилося в українському просторі, у воткінську вятської губернії російської імперії (нині однойменне місто в удмуртській республіці рф, за 1300 км на схід від москви). Мав російське етнічне коріння (обидві бабусі — росіянки), українське (дід по батьковій лінії), французьке та німецьке (дід по материнській лінії). Як зазначено у висновках комісії, більшу частину життя композитор провів у росії, і його становлення як особистості відбувалося в російському середовищі. Під час написання вокальних творів він віддавав перевагу російським літературним джерелам: усі опери, кантати та переважна більшість камерно-вокальної музики складені саме на російські тексти. Це стосується і вокальної музики, написаної на вірші Тараса Шевченка — насправді композитор не звертався до оригінальних текстів Кобзаря, а використовував російські переклади Мея та Сурикова («Вечер» op. 27 № 4 та «В огороде, возле броду» op. 46 № 4 відповідно). Показова і опера «Мазепа», дія якої відбувається напередодні Полтавської битви. Літературним джерелом для опери композитор обрав поему пушкіна «Полтава». Згаданий літературний твір з’явився на противагу вже популярній на той час поемі Віктора Гюго й відображав імперське уявлення про українського гетьмана як «зрадника».

«Вимога усунути ім’я Чайковського та дискусія навколо цього триває уже декілька років. Окрім сухого висновку варто додати, що Чайковський справді видатний композитор. Але він великоросійський інтелігент. Він не був каліброваним шовіністом, але цілком ідентифікував себе з великоросійською культурою, панславізмом російського імперського штибу. У своїх творах він подавав велич російської державності приблизно в тих само рисах, в яких її подає нині російська пропаганда. При створенні «руского міра» Чайковський займав в музиці приблизно таке місце, як пушкін в літературі», — наголошує Олексій Сокирко.

Щодо появи назв географічних об’єктів на базі поняття «1 травня», то, за висновками Експертної комісії, ці назви жодним чином не пов’язані з розвитком питомо української топонімії, а є втіленням російської імперської політики радянського зразка. Після завоювання більшовицькою росією Української Народної Республіки новітня імперська влада поширила на територію України відзначення 1 травня як одного з основних більшовицьких свят. Отже, святкування цього дня набуло політичного та ідеолого-пропагандистського забарвлення, тісно поєднаного з ідеєю відновлення засобами топоніміки єдиного російського імперського простору.

Довідково

Як повідомлять в УІНП, за даними останнього соціологічного дослідження 81,8% громадян підтримують заборону символів російської імперської політики в Україні. Загалом позитивно українці ставляться до повернення історичних назв — 73,4% стверджують про позитивне або швидше позитивне ставлення. Опитування проводилося у липні—серпні 2023 року серед дорослого населення (від 18 років) у всіх регіонах України, крім тимчасово окупованих територій. Провели дослідження ТОВ «Оперативна соціологія» спільно з Фондом «Демократичні ініціативи».

Інфографіка з сайту uchoose.info