Нагадаю про це ще раз, підбиваючи деякі підсумки року.

Нещодавно світова спільнота відзначала Всесвітній день боротьби зі СНІДом, запроваджений з 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД. Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.

Тривалий час я працювала у сфері подолання ВІЛ/СНІД і дотичних до нього захворювань та проблем. Україна разом з усім світом боролась проти епідемії. І в цій боротьбі були перемоги і поразки, стратегії і контрнаступи, але все перервано повномасштабною агресією росії. Довелося докорінно змінити підходи, зважаючи на те, що, хочемо ми чи ні, але частково контроль над епідемією знову втрачено.

З початком повномасштабної війни на території України у лютому 2022 року постали проблеми щодо забезпечення епіднагляду за ВІЛ-інфекцією, ускладнилася логістика надання послуг із профілактики, тестування, лікування від ВІЛ-інфекції та клініко-лабораторного моніторингу перебігу ВІЛ /СНІДу серед людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), насамперед у південно-східних регіонах. Негативні наслідки, як і відновлення послуг населенню в контексті епідемії ВІЛ-інфекції, будуть нерівномірні з огляду на оперативні зміни в окремих областях, пов’язані з активністю бойових дій, руйнуванням медичної інфраструктури, мігра-цією населення.

За оціночними даними Центру громадського здоров’я, станом на 01.01.2023 року, в Україні проживають майже 257 тисяч ВІЛ-позитивних людей. З них лише 79 відсотків знають про свій статус, а АРТ отримують лише 77 відсотків. Майже половина людей із ВІЛ-інфекцією (43 %) дізнаються про свій статус на пізніх стадіях.

Центр громадського здоров’я також повідомляє, що, за даними сероепідмоніторингу поширення ВІЛ-інфекції (СЕМ), за дев’ять місяців 2023 року обсяг послуг із тестування на ВІЛ (ПТВ) збільшився з 1 109 149 до 1 561 754 (+ 40,8 %) порівняно з аналогічним періодом 2022 року.

Майже вдвічі збільшилася кількість тестувань швидкими тестами порівняно з дев’ятьма місяцями 2022 року (+ 87,3 %), від найнижчого показника у Закарпатській області (+ 7,4 %) до максимального у Чернівецькій 
(+ 381,0 %).

Частка позитивних результатів тестування на ВІЛ-інфекцію становить 0,7 відсотка, на рівні областей показник різниться від низьких цифр в Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій (по 0,27 %) до найвищих в Одеській (1,36 %) та Дніпропетровській (1,22 %).

Станом на 01.10.2023 у закладах охорони здоров’я під медичним наглядом перебували 158 803 людини, які живуть з ВІЛ, що становить 387,3 на 100 000 населення. За даними офіційної реєстрації, найвищій рівень поширеності ВІЛ-інфекції на 100 000 населення — в Одеській (1 128,4), Дніпропетровській (973,5), Миколаївській (747,4), Київській (474,5), Чернігівській (434,6), Херсонській (424,0) областях та у м. Київ (642,2). Порівняно з аналогічним періодом 2022 року диспансерна група в Україні збільшилася на три відсотки. Найвищий приріст відбувся у Харківській (+ 20%), Рівненській (+ 10%) та Кірово-градській (+ 9%) областях.

Зустрівшись з новими викликами, довоєнні системи охорони здоров’я і грантові програми, спрямовані на профілактику ВІЛ-інфекції, раннє виявлення, диспансеризацію, збільшили кількість і інтенсивність тестування швидкими тестами, але не змінили, не додали нових більш ефективних інструментів або форм надання тих само послуг. А також не запрацював механізм оцінки якості медичних послуг та послуг із соціального супроводу ЛЖВ.

З вищенаведеної статистичної інформації ми спостерігаємо збільшення кількості тестування на ВІЛ швидкими тестами в деяких регіонах більш ніж на 200 відсотків, але фактичне виявлення не збільшилось. Аналізуючи щорічні статистичні дані щодо ВІЛ/СНІД, ми бачимо, що щорічне виявлення нових випадків ВІЛ-інфекції до повномасштабної війни становило не менш як 15000 осіб за рік, але в 2022 році ця кількість зменшилась і становила 12212 осіб, а в 2023 році станом на жовтень ця кількість становить 9769 осіб. Це ілюструє зниження темпів виявлення. Водночас збільшується кількість людей, які дізнались про свій діагноз дуже пізно, що негативно впливає на лікування самого пацієнта, а також є причиною поширення епідемії.

Сподівання на те що первинна ланка надання медичної допомоги стане найважливішим елементом, який має виявляти ВІЛ-інфекцію, не справдились. Сімейні лікарі не долучаються до активного виявлення ВІЛ, хоч і мають у своєму пакеті цю діагностику. Аналізуючи низку таких кейсів, хочу сказати: сімейні лікарі не мають експрес-тестів, якими їх мусить забезпечити адміністрація ЦПМСД. Можливо, це така наша українська звичка зекономити, можливо, це пасивність, або просто незнання. Кожен медичний заклад, який надає послугу з тестування, повинен мати не тільки експрес-тести, але й зрозумілу та регулярну, проактивну комунікацію (я називаю це «маркетингом медичної послуги») з громадою, для якої працює цей медичний заклад. Сподіватись на активність пацієнта в цьому разі не варто.

На мою думку, на Національному рівні всі стратегічні рішення прийнято:

докорінно оновлено закон про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ;

ухвалено постанову уряду про схвалення Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року;

видано Наказ МОЗ України від 16.11.2022 № 2092 «Про затвердження Стандартів медичної допомоги «ВІЛ-інфекція»;

 затверджено Клінічну настанову, засновану на доказах, «ВІЛ-інфекція», 2022.

Але настав час сфокусуватися на реалізації цих рішень на регіональному рівні. Про що йдеться: не просто нарощувати кількість тестування силами грантових проєктів, а здійснювати регіональну і місцеву адвокацію, щоб у кожному медичному закладі кожен сімейний лікар хотів і міг дізнатися про ВІЛ-статус свого пацієнта, адже держава підтримує це і фінансово, і функціонально.

Наступною проблемою залишається низький відсоток диспансеризації осіб в яких виявлено ВІЛ-інфекцію. Можливо, слід переглянути фокус оцінки ефективності програм профілактики і змістити його з кількості протестованих на кількість диспансеризованих осіб. Ця проблема була б частково вирішена, якби пацієнт дізнавався про свій статус у сімейного лікаря, який має сьогодні високу довіру від пацієнта і перебуває у постійному контакті з пацієнтом і його родиною.

Не можу не згадати тут безпосередньо про людей, що живуть з ВІЛ. А їх сьогодні приблизно 257 тисяч. Уряд і МОЗ мають усю необхідну кількість ліків, завдяки підтримці міжнародних організацій. Хвилюватись про ліки не треба, просто потурбуйтесь про свою безпеку, а ліками ви будете забезпечені.

Так от у підсумку: епідемія лишається контрольованою, і це дає надію, що вона буде подолана. З огляду на наслідки бойових дій, міграційну кризу, психологічну втому, зменшення доходів населення, а іноді повну їх втрату — все могло б бути значно гірше. Тільки завдяки високій фаховості працівників медичної галузі, самовідданості соціальних працівників неурядових організацій нам вдається втримати епідемію на цьому рівні і не дати шансу стати неконтрольованою. Давайте не будемо знецінювати ці результати нашої праці в умовах війни.

Лада БУЛАХ, голова підкомітету з питань забезпечення епідемічної безпеки, боротьби із ВІЛ/СНІД та соціально небезпечними захворюваннями Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Верховної Ради України.

Фото надано депутатом.