Для мене ключовим є бажання почути кожну людину, зрозуміти, що її турбує, і допомогти у розв’язанні проблеми

Народні депутати — це та ланка, яка з’єднує ланцюжок «регіони—держава». Вони намагаються виправити системні помилки на законодавчому рівні, але часто доводиться і просто доносити проблему громадян до представників місцевої влади, адже інструменти для її вирішення — саме там.

Саме для цього в графіку парламентаріїв передбачається час на роботу в округах, а в стінах Верховної Ради створюються міжфракційні об’єднання, які дають додаткові майданчики для вирішення проблем у регіонах.

Народний депутат Павло Сушко, який очолює міжфракційне депутатське об’єднання «Слобожанщина», вже по кілька разів об’їхав усі 56 громад Харківщини за останні два роки. Наша розмова із парламентарієм — про його роботу поза стінами парламенту, про те, які проблеми турбують людей у невеличких містах та селах, а надто — на деокупованих територіях.

— Наші читачі мають змогу спостерігати за вашою активною волонтерською діяльністю та роботою з виборцями на сході. Очевидно, такий досвід позначається на законотворчій роботі. Розкажіть, про що говорять люди на місцях? На що скаржаться, за що дякують, чого очікують?

— Робота з виборцями допомагає мені не лише в законотворчості. Вона дає змогу допомагати людям вирішувати їхні проблеми. У нас уже протягом багатьох років сприйняття народних депутатів вивернуте. Народного депутата сприймають, як якесь зло, яке приходить раз на місяць у парламент, щоби натиснути кнопку і отримати свій мішок грошей. У людей чомусь саме таке уявлення про нашу роботу.

Дуже не хочеться, щоб усіх парламентаріїв порівнювали з кимось одним, хто зробив щось негідне. Уся Верховна Рада України — це ті, кого обрав народ, щоб мати свій голос у владі. Голос кожної людини у парламенті представляє народний депутат, за якого ця людина голосувала. Але в суспільстві завжди є спроби занизити статус народного депутата. Та ключовим у цьому сталому вислові є слово «народ». Тобто, фактично, це історія про намагання занизити можливість народу звертатися до виконавчої влади.

Для мене в моїй роботі ключовим є бажання почути кожну окрему людину, зрозуміти, що її турбує, й розібратися, на якій вертикалі лежить ця проблема. Якщо це місцевий рівень, то одразу сказати представникам місцевої влади про те, що певну проблему належить вирішити. Є ще обласний і центральний рівень. Якщо проблема є системною, то, звісно, варто тоді втручатися вже на повну. На четвертий рік такої роботи я вже добре знаю, хто може оперативно ухвалити необхідні рішення, якщо від них залежить безпосередньо життя людини. Десь доводиться задіювати механізм депутатського чи колективного звернення. Якщо комунікація відбувається правильно, то будь-яка людина сьогодні може звернутися до Президента, до Прем’єр-міністра чи будь-якого очільника міністерства. І такі факти та приклади є.

— Можете навести якісь конкретні приклади, коли вдалося вирішити ту чи іншу проблему?

— Мені дуже пощастило з колегами, які оперативно реагують на виклики. Кажу про колег із Верховної Ради, із Кабінету Міністрів... Наведу простий приклад такої співпраці. Невеличке селище поблизу Чугуєва Харківської області. Староста села звернулася з проблемою. Мовляв, відбувається скорочення, і одну листоношу вже звільнили, залишилася лише одна. Навантаження на цю поштарку вдвічі збільшилося, а додаткових грошей за це не нараховують, тому й вона може піти. І усе це відбувається паралельно із поширенням чуток про скорочення поштової мережі. Людина опинилася у вакуумі. До представника місцевої влади ця листоноша навіть не думала звертатися, бо вважала, що це не надто важливе питання. Але от у неї трапилася нагода, поруч опинився народний депутат, і людина озвучила свої переживання. І я зрозумів, що для громади, яка постійно під обстрілами, це питання й справді є дуже важливим. Тому одразу ж на місці записав відеозвернення до генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського. А він одразу, з дороги, у потязі, записав відеовідповідь. І ми ще не встигли навіть від’їхати від того селища, а люди одразу ж отримали відповідь із перших вуст на своє, здавалося б, маленьке питання з точки зору системи координат цілої держави.

— Звучить дуже обнадійливо й оптимістично. Але, мабуть, не всі питання вирішуються так легко?

— Звісно, є й історії про більш системні й важчі питання. І їх немало. Наприклад, про єВідновлення. Прийнято всі відповідні рішення, щоб люди мали можливість відновлювати своє житло. Але країна вперше проходить таке випробування. Тим більше що воєнний стан триває. Із боку влади було зроблено все — Президент надав доручення, Верховна Рада прийняла закон, Кабінет Міністрів ухвалив необхідні постанови... начебто все мало працювати, але окремі аспекти виявилися неефективними. Бо є багато неузгоджень і розсинхронізації процесів.

У такій ситуації був дуже потрібний зворотний зв’язок. Для цього, як керівник обласної партійної організації, я щосуботи збираю на робочі засідання наших місцевих депутатів, керівників фракцій, і ми порушуємо проблемні питання, які існують на місцях. На такі робочі наради запрошуємо представників міністерств і різних відомств, які допомагають шукати шляхи вирішення цих проблем. Одними з таких проблем були саме питання по єВідновленню. Чимало нарад було присвячено цій темі, так нам вдалося виправити немало неузгоджень. Під час таких зустрічей і обговорень ми також виявили низку питань, які носять системний характер по всій області.

Наприклад, ситуація з доступними ліками. Усі скаржилися на те, що їх немає. Ми запросили на таку свою нараду представника профільного міністерства і попросили для місцевих і народних депутатів розказати, як має працювати система забезпечення ліками в Харківській області. Так, стало відомо, що система в країні працює. Обласний склад повністю забезпечений ліками, навіть тими, що призначені для лікування хронічних хвороб. Тож, на думку міністерства, жодних проблем із забезпеченням не мало би бути. А реально вони були. Мені вже самому стало цікаво, як так вийшло. З’ясувалося, що аптеки, як приватний бізнес, працюють із програмою доступних ліків за власним бажанням. А сімейні лікарі не завжди давали вичерпну інформацію про наявність медикаментів у тій чи іншій аптеці. І ще один аспект — не всі аптеки в поліклініках чи лікарнях працювали з програмою доступних ліків. От і виходило, що людина приходила на прийом, отримувала рецепт, спускалася вниз у аптеку, а там за ліки, які мала би отримати безплатно, доводилося платити.

Ця проблема лежала в площині й місцевої, і центральної влади. Як вихід після нашої зустрічі міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко запропонував змінити умови для ліцензування аптек. Якщо аптека хоче працювати на території лікувального закладу, то повинна буде працювати з програмою. Зараз це рішення вже пройшло розгляд регуляторною службою і ось-ось має бути оприлюднене. Але голова Харківської обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко вже зібрала керівників лікарень і, не чекаючи, доки набере чинності рішення з ліцензуванням, попросила переглянути договори з аптеками, які не хочуть допомогти державі забезпечити громадян доступними ліками.

— Наші читачі мали змогу довідатися про проблему із заготівлею дров для опалення на зиму. Ви активно опікуєтеся цим питанням. Його вирішення теж на стику місцевої та державної влади?

— Ці проблеми з’явилися на рівні старостинських округів. Люди в кожному селі на Харківщині запитували: де їм брати дрова? За що їх купувати, якщо пенсія лише 2,5 тисячі гривень, а запас на зиму може стати, наприклад, у 36 тисяч. Із цією проблемою я звертався до Прем’єр-міністра. Так і має працювати система — коли люди бачать, що їхня проблема не вирішується на місці, вони звертаються до народного депутата, якого вони обирали. А той уже — до представників виконавчої влади. Я скористався можливістю і звернувся до Прем’єр-міністра під час однієї з перших за часів повномасштабного вторгнення годин запитань до уряду на пленарному засіданні. Очільник Кабміну пообіцяв виправити ситуацію і погодився із тим, що її треба вирішувати. Людина в селі не має відчувати різницю порівняно з людиною з міста і повинна повною мірою користуватися своїм правом на пільги й отримувати субсидію. Бюрократична машина гальмувала процес. А зима вже була на носі. І ми не переставали говорити про цю проблему за кожної нагоди. Було різне. Наприклад, у головного державного монополіста в цій сфері, агентства лісових ресурсів України, на моє запитання від мешканців: «Чому людям не роздати сухостій, який гниє в лісах та лісосмугах?» — мені відповіли, що цей сухостій потрібен для жучків та павучків. Я навіть не наважився донести це людям, бо вони не повірили б, що мені так відповіли. Подумали б, що я сам вигадав.

Було й таке, що мені надсилали, наприклад, звіт про проведену інформаційну кампанію, під час якої мешканцям начебто повідомили про те, куди звертатися за дровами. На практиці це працювало так — радять людям звертатися в сусідній лісгосп. Але лісник, який представляє це господарство, в телефонній розмові каже, що дрова справді є, вони ростуть у лісі. Мовляв, приїжджайте, ми вам дамо пилки, й напиляєте собі. Але навіть за такої ситуації головний лісничий упевнений, що населення дровами забезпечене.

Усе це довелося нам пройти. У результаті, завдяки неодноразовим зверненням і офіційним листам до Прем’єр-міністра і його волі, урядом прийнято рішення про збільшення розміру субсидії майже вдвічі — із 7 до 16,2 тисячі гривень. Це вже реальна сума, на яку можна купити дрова. Першу проблему подолано.

Та є ще одна. Якщо людина має паї, то сума оренди паїв вважається прибутком людини. І вона враховується при нарахуванні субсидії. Але фермер може й не платити власнику орендну плату за ці паї, якщо, наприклад, поле заміноване. Він просто не має з чого платити. І виходить, що держава не дає грошей і фермер їх не дає. Тепер ми про це говоримо і намагаємося вирішити. На цьому етапі мали би долучатися представники місцевої влади. Бо вони добре знають ситуацію — який фермер не має з чого виплачувати паї, якій родині потрібні дрова.

Було би добре цього року напрацювати з цього питання певний алгоритм — хто що робить, у якій послідовності й у які терміни, яка відповідальність і хто підстрахує, якщо щось піде не так. Дуже хотів би, щоби наступного року все вже працювало як годинник і люди не думали, як їм пережити зиму.

— Підсумовуючи, можемо вийти на таку рекомендацію: не варто злитися на народних депутатів, навпаки, потрібно виходити з ними на контакт і доносити свої, навіть на перший погляд невеликі, проблеми?

— Часто запитую в людей: якщо хтось у вашому селищі зробить щось погане, чи можна всіх жителів у ньому вважати поганими людьми? Звісно, ні. Так само в будь-якому колективі є люди, які тягнуть команду назад, а є й ті, хто просуває її вперед. За однією людиною не можна судити про всіх. Я себе вважаю парламентарієм від народу. Люди дали мені повноваження на вирішення своїх проблем. І це мені реально допомагає — завжди спираюся на звернення від громадян. Мій обов’язок передати їхнє звернення далі й проконтролювати його вирішення.

— Із якими словами хотіли би звернутися з нагоди Дня місцевого самоврядування саме до наших громадян, а не до представників місцевої влади?

— Важливо, щоб мешканці на місцях відчували підтримку з боку представників влади, яку вони обирали. Для цього повинна бути налагоджена комунікація від найнижчої ланки — між мешканцями і старостою села чи головою громади. Люди повинні знати, до кого звертатися в разі виникнення проблемних питань чи порушення їхніх прав.

Далі вже керівники на місцях, якщо проблему не можуть вирішити, мають звернутися на обласний рівень і на центральний, якщо такого втручання потребує те чи інше питання. Саме такий зв’язок ми намагаємося налагоджувати в кожному селі, містечку, громаді, де працюємо. Це має такий вигляд: люди обирають активіста від свого населеного пункту, ми обмінюємо їх контакти з місцевим керівництвом, нашим місцевим депутатом від партії і також залишаємо контакти моїх помічників. Якщо питання не вирішується чи хтось просто не хоче його вирішувати, люди через моїх помічників звертаються до мене. Спільно шукаємо шляхи вирішення.

Сьогодні влада на всіх рівнях має працювати як єдиний механізм для допомоги людям, задля підтримки громадян, заради Перемоги.