Пам’ятаєте Ірину Гнатюк?
Днями наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного та за участю неймовірної й потужної спільноти ВГО «Територія Жінок» нашу давню знайому відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За сприяння війську».
Пам’ятаєте, вона писала колись на своїй сторінці у Фейсбуці: «Я знаю, ви й так віддаєте все, що можете, і навіть більше, на нашу Перемогу. Я всього лише пропоную... Пропоную поміняти ваші гроші на клаптик краси та затишку у вашому домі! Я нічого у вас не прошу... Міняймося... Одну картину на один чи навіть два комплекти термобілизни для наших бійців.
Там, де вони зараз, часом дуже гаряче...
Але ночі стають дедалі холоднішими...».
Вона бідкалася тоді, мовляв, «ми не можемо зігріти всіх, кого хотіли б.
Але можемо спробувати подарувати трохи тепла хлопцям із сусідньої вулиці, які тримають небо над нашою головою...».
Усе своє дозвілля пані Ірина присвячує створенню нових картин та волонтерській допомозі бійцям ЗСУ.
А ось ще один запис на сторінці волонтерки у Фейсбуці: «На жаль, посилки до наших котиків їдуть трохи довше. Інколи навіть такими чагарями, що й уявити важко... Ця посилка — для тих самих хлопців, кому ми купували «термуху». Вона доїде скоріше, ніж термобілизна. О, як хотілося б мати чарівну паличку: поведеш паличкою вниз — і посилка вже під Херсоном... Поведеш угору — й уся русня зникла з лиця землі... Ой! Якби так можна було, то і посилка не знадобилася б», — фантазує Ірина...
І ще: «От просто зараз, — пише, — купую для хлопців, які під Слов’янськом, брикети для розпалювання вогню. Ви не уявляєте, як це круто. Тебе попросили, а ти можеш!».
А от і допис, який став приводом для цієї розповіді про пані Ірину: «Зазвичай у мене багато власних слів, — пише вона. — Вони лізуть із мене і заповнюють простір, який інколи варто було б заповнити мовчанням...
Але «наше повітря нам дається, щоби дихати і говорити...» ©
Слава Збройним Силам України!
Слава тим, хто тримає наше небо, хто боронить нашу землю, хто кладе своє життя на ваги, в іншій чаші яких — лише темрява та безодня...
Слава тим, хто повернеться, і тим, хто навіки залишиться по той бік!
Слава тим, хто зробив це добровільно, і тим, хто мовчки взяв повістку!
Низький уклін вам, неймовірні люди!
З Днем Збройних Сил України, незламні та непереможні!
P.S. Не вітайте мене...
Привітайте воїнів!
Тих, кого ви знаєте, і тих, кого просто зустрінете на вулиці!
Привітайте дружину воїна!
Привітайте матір!
Подякуйте їм...
Зробіть так, щоб вони відчули вашу вдячність!
Бо ми живемо завдяки їм!
А я безмежно вдячна за цю відзнаку Головнокомандувачу Збройних Сил України Валерію Залужному та неймовірній і потужній спільноті ВГО «Територія Жінок».
Долучайтесь!
Ви потрібні.
Як і в ЗСУ — тут приймають і дівчат, і хлопців!».
На цьому крапка. Моралі не буде. Після таких слів лиш міцнішою стає віра в нашу таку жадану й довгоочікувану Перемогу!
