Володимир Мілованов.
У 2019 році Верховна Рада України від імені Українського народу конституційно підтвердила європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.
Таке рішення єдиного органу законодавчої влади в Україні безповоротно закріпило спрямування законодавства України до гармонізації з acquis communautaire. Це своєю чергою привело до того, що сучасна законотворча діяльність значною мірою спрямована на введення у вітчизняну систему законодавства нових правових інструментів, концепцій, підходів, які або не застосовувалися, або були відсутні взагалі. Тож у сучасних умовах вкрай важливою є належна гармонізація законодавства України із acquis communautaire.
У цьому контексті варто звернути увагу на комплексну імплементацію положень актів acquis communautaire, зокрема щодо врахування декларацій преамбули відповідної директиви при підготовці євроінтеграційних законопроектів. Як приклад відсутності комплексної гармонізації можна навести реалізовану законодавчу ініціативу щодо імплементації Директиви Європейського Парламенту і Ради № 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року стосовно недобросовісних комерційних практик бізнесу щодо споживачів на внутрішньому ринку та внесення змін до Директиви Ради 84/450/ЄЕС, директив Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС, 98/27/ЄС та 2002/65/ЄС і Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2006/2004 («Директива про недобросовісні комерційні практики») (далі — Директива № 2005/29/ЄС). Імплементація зазначеної Директиви є обов’язковою відповідно до положень додатку ХХХІХ до глави 20 «Захист прав споживачів» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами — членами, з іншої сторони.
При цьому з аналізу декларацій 12, 14, 15 преамбули та статті 4 Директиви № 2005/29/ЄС можна зробити висновок, що нею передбачена повна гармонізація з її положеннями, тобто не більше та не менше, ніж вимагається згаданою директивою. Тому і законодавець має імплементувати її положення чітко відповідно до обсягу, передбаченого Директивою № 2005/29/ЄС. Однак у Законі України «Про захист прав споживачів» від 10 червня 2023 року № 3153-IX, який у тому числі спрямований на імплементацію Директиви № 2005/29/ЄС, не повною мірою враховано зазначений аспект. Зокрема, йдеться про визначення суб’єкта, на якого поширюються положення, передбачені зазначеною Директивою, а саме — пересічного споживача.
Так, Директива № 2005/29/ЄС стосовно недобросовісних комерційних практик поширює свою дію не на будь-якого споживача, а лише на пересічного. Це питання є доволі важливим з огляду на відповідний ступінь захисту, який надається тільки певному типу споживача. Водночас у тілі Директиви № 2005/29/ЄС лише йдеться про пересічного споживача, однак саме визначення цього терміна міститься в її преамбулі. Згідно з декларацією 18 преамбули Директиви № 2005/29/ЄС «доцільно захищати всіх споживачів від недобросовісних комерційних практик; однак Суд Європейського Союзу визнав за необхідне, при винесенні рішення у справах про рекламу після прийняття Директиви 84/450/ЄЕС, перевіряти вплив на умовного, типового споживача. Відповідно до принципу пропорційності та для забезпечення ефективного застосування заходів захисту, що містяться в ній, ця Директива бере за еталон пересічного споживача, який є досить добре поінформованим і досить спостережливим та обачним, беручи до уваги соціальні, культурні та мовні фактори, як розтлумачено Судом Європейського Союзу, але також містить положення, спрямовані на запобігання експлуатації споживачів, чиї характеристики роблять їх особливо вразливими до недобросовісних комерційних практик». Зазначена декларація вписує в рамки Директиви № 2005/29/ЄС пересічного споживача, однак не обмежується нею, а посилається на практику Суду Європейського Союзу та певні особливості, які слід враховувати при кваліфікації пересічного споживача. У цьому контексті слід враховувати, що держави — члени Європейського Союзу крім положень Директиви № 2005/29/ЄС можуть використовувати практику Суду Європейського Союзу, що у вітчизняному правозастосуванні неможливо. Отже, враховуючи, що в основному тексті Директиви № 2005/29/ЄС вживається термін «пересічний споживач», вважаємо, що декларація 18 її преамбули відіграє допоміжну роль у визначенні такого суб’єкта, оскільки de facto містить визначення терміна «пересічний споживач», яке є базою для його правозастосування.
Слід зауважити, що у деклараціях преамбули викладаються мотиви змісту статей акта, тому вони не мають юридичної сили норми права, однак мають допоміжну дію у взаємозв’язку з основними положеннями акта та можуть розкривати зміст таких положень.
Враховуючи вищезазначене, можна зробити закономірний висновок, що при гармонізації акта acquis communautaire розміщення визначення терміна «пересічний споживач» у відповідному законі, що гармонізує Директиву № 2005/29/ЄС, можливе без шкоди для його правозастосування. Однак у Законі України «Про захист прав споживачів» від 10 червня 2023 року № 3153-IX немає терміна «пересічний споживач». Водночас дефініція споживача як фізичної особи, яка замовляє, придбаває, отримує, використовує, вживає або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю чи виконанням обов’язків найманого працівника, відповідно до пункту 29 частини першої статті 1 зазначеного Закону є надто широкою у контексті недобросовісних комерційних практик. Це свідчить про неналежну імплементацію положень Директиви № 2005/29/ЄС.
Таким чином, задля дотримання принципу юридичної визначеності, встановлення чітких рамок правозастосування та належного виконання зобов’язань України у контексті євроінтеграції при підготовці законопроекту, який розробляється з метою імплементації положень акта acquis communautaire, слід звертати увагу на преамбулу такого акта. У законопроекті слід відображати норми основного тіла акта acquis communautaire і положення його преамбули, якщо вони розкривають зміст зазначених норм.
Як приклад законодавчого визначення терміна «пересічний споживач» у відповідному законі Р. Пожоджуком запропоновано таку редакцію: «Пересічний споживач — це фізична особа, яка діє з метою задоволення особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю чи виконанням обов’язків найманого працівника і яка досить добре поінформована, спостережлива і обачна щодо товару, роботи чи послуги, з урахуванням притаманних їй соціальних, культурних і мовних факторів» (Роман Пожоджук. Стандарт пересічного споживача відповідно до acquis communautaire. Право України. 2023. № 6. С. 139).
Володимир МІЛОВАНОВ, заслужений юрист України,
Роман ПОЖОДЖУК, к. ю. н., старший дослідник.
Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України.
