Під час заходу було презентовано дві ікони — Ватопедської Богородиці та Святого Мелетія Антіохійського, які розмістили на північному фасаді храму, збудованого в часи Київської Русі. На думку дослідників, ці ікони було створено й влаштовано на фасаді пам’ятки наприкінці ХVІІ століття стараннями святителя Димитрія Ростовського.

Заснована в ХІІ столітті церква пережила навалу хана Батия, пограбування війська Януша Радзивілла, пожежі, перехід зі статусу монастирського храму до статусу лікарняної церкви при інвалідному будинку, період нищення культових споруд за радянських часів (тоді зруйнували дзвіницю Кирилівського монастиря), руйнівний сель, що пронісся повз пам’ятку у 60-х роках ХХ століття, забравши сотні людських життів. Тож оригінальні ікони до нашого часу не збереглися, вони були втрачені в середині ХІХ століття.

Завдяки науковим дослідження та меценатській підтримці Ігоря Полуектова, Федора Зернецького, фундації «OLOS» (60 донаторів), яку представили Тетяна Троян й Ігор Осипенко, образи відтворив відомий скульптор Олександр Моргацький.

Під час презентації ікон було вшановано пам’ять Димитрія Ростовського, ктиторів Кирилівського монастиря — родину Тупталів, батьків і сестер святителя. Їхнє життя — приклад служіння народу та церкві.

Церковний та культурний діяч, літописець, письменник, богослов і проповідник Димитрій Ростовський, у миру Данило Савич Туптало, народився у 1651 році в селі Макарів на Київщині в сім’ї макарівського сотника, про якого казали «честь і слава Війська Запорозького». У 1660-х роках родина Тупталів переселилася до Києва, на Поділ. Тут Данило навчався в Києво-Могилянському колегіумі. У 1668-му він прийняв чернецтво з ім’ям Димитрія в Кирилівському монастирі в Києві від свого вчителя ігумена Мелетія Дзика, українського патріота і прихильника гетьмана Петра Дорошенка й Київського митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського, які боролися за незалежність України.

«Так, — пише професор І. Шляпкін, один з біографів святителя, — Димитрій приєднався до тієї групи чорного духовенства України, які були борцями за самостійність Української церкви».

Наступного 1669 року у місті Каневі митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський, якого не визнавала москва, поставив ченця Димитрія в ієродиякони. Він проповідував у Вільно (нині Вільнюс), у місті Слуцьку (нині білорусь), у 1686—1692 роках був ігуменом Батуринського Свято-Миколаївського Крупицького монастиря, згодом на запрошення архімандрита Варлаама Ясинського переселився до Києво-Печерської лаври, де став помічником архімандрита, був проповідником. Пізніше ігуменом служив у кількох монастирях Лівобережної України — у Глухові, Чернігові, Новгород-Сіверську. Димитрій Ростовський (проповідував також у місті Ростов Великий) підтримував приятельські стосунки з гетьманом Іваном Мазепою. Він написав і видав низку книжок, зокрема Четьї Минеї («Книгу житій святих» у 4-х томах). Він — автор величезної кількості проповідей, повчань, досліджень з церковно-історичної хронології, богословських розвідок, богослужебних праць різних жанрів, драматичних творів, скороченого перекладу Святого Письма.

Велику історичну та культурну цінність має і складений ним літопис, у якому виклад подій починається з найдавніших часів.

Присвятили себе церкві і чотири сестри святителя — усі вони постриглися в черниці. Одна з них — Параскева — була ігуменею Київського Йорданського монастиря.

Автор проєкту «Відтворення втрачених реліквій Кирилівської церкви» — кандидат історичних наук, науковець Національного заповідника «Софія Київська» Ірина Марголіна.

Фото з сайту Національного заповідника «Софія Київська».