Я зрозумів сенс життя», яку мати героя — Сталіна Чубенко присвятила усім, хто загинув за Україну. У довжелезному списку і її син — 16-річний школяр із Краматорська, голкіпер місцевої команди, який мріяв стати професійним футболістом. Він захоплювався історією, східними єдиноборствами, любив співати і слухати повстанські пісні, писав вірші. Тепер його твори увійшли до збірника, що вражає щирістю і чистотою помислів:
Я звичайний українець,
Який мріє про одне,
Щоб мій син, піднявши очі,
Бачив небо голубе.
Я звичайний українець,
І я мрію про одне,
Щоб на прапорі воліло
Завжди жовте й голубе.
За свої мрії бути вільною людиною, жити у вільній країні, за оте «жовте й голубе» терористи з так званої днр і закатували хлопця. Історія вбивства озброєними проросійськими бандитами 16-річного школяра у 2014 році потрапила до багатьох газет. Після розгону студентів «беркутівцями» на Майдані у ніч на 30 листопада Степан і сам став майданівцем — у своїх нотатках «Євромайдан моїми очима» він зазначив: «Ці хлопці стояли мирним мітингом, адже, погодьтеся, Україна — демократична країна, і тут кожен може сказати своє слово. І вони сказали, після чого ми побачили істинне обличчя нашої влади. Влада вирішила заткнути рот українській молоді, причому зробила це дуже жорстоко. «Беркут», як звір, що зірвався з ланцюга, рвав всіх і вся. Ніхто з цих озвірілих псів не розбирав, стоїть там бабуся чи дитина». Степан і сам з друзями двічі їздив у Київ, чергував на барикадах з побратимами із «Сотні Лева». Писав: «Тоді, зібравшись з друзями біля пам’ятника Шевченку в моєму місті, вирішили поїхати до Києва — не за Європу, не за опозицію. За український народ проти бандитської влади».
Степан Чубенко залишався в центрі столиці і в дні масових розстрілів, про що писав: «19 лютого запам’ятається мені на все життя — гори трупів, сльози дівчат-волонтерок, сльози батьків та матерів. Цей день назавжди залишиться в пам’яті українського народу як кривавий день».
Під час презентації книжки Сталіна Чубенко зазначила, що її син виховував своїх батьків. «Ми росли на іншій історії, а дитина тобі каже, що то не наша історія, і починає розповідати, навчати тебе», — пригадує мати героя.
В окупованому на початку російського вторгнення Крамарську хлопець не боявся носити синьо-жовту стрічку, намагався допомагати українським військовим, розклеював по місту листівки «Краматорськ — це Україна». Улітку 2014 року поїхав до Києва й намагався приєднатися до українських добровольчих формувань, однак через юний вік був змушений повернутися додому. Поїхав потягом до Краматорська не через Харків, а вже через окупований Донецьк, де його затримали проросійські бойовики з батальйону «Керч». За синьо-жовту стрічку та шалик футбольного клубу «Карпати» юнака катували — його душили шарфом, вибили зуби, а потім розстріляли у селищі Горбачево-Михайлівка поблизу Донецька.
«Я була там, коли забирала сина, бачила Захарченка, і їх... Я часто думала, що відчували ці кремезні чоловіки зі зброєю, коли разом катували... дитину. Знаю, що як мінімум в одного з них є троє власних дітей... Як таке можливо? Так і не знайшла відповіді», — каже Сталіна Чубенко.
«Степан казав, що в житті є три святині — Бог, батьки та Батьківщина. І жодній із них не можна зрадити. Те, що це не просто слова, він довів у 2014 році, показавши, що захищати Батьківщину можна і без зброї в руках», — згадує слова сина Сталіна Чубенко.
«Історія Степана засвідчує велич духу. Шістнадцять років — дуже малий вік, але люди часом небагато встигають зробити й за свої дев’яносто чи сто років. Тому тут важливо те, що живе після людини, те, як довго її пам’ятають, важлива концентрація всього створеного життєвим потенціалом. І Степан зміг максимально виявити це. Нині такі особистості допомагають нам формувати національну ідентичність і показують зв’язок поколінь.
На наш пантеон героїв хочеться рівнятися, і нехай вони будуть авторитетами для майбутніх поколінь», — зазначила під час презентації заступниця генерального директора Національного музею Революції Гідності Ольга Сало.
Посмертно Степана Чубенка нагороджено орденом «Народний Герой України» та орденом «За мужність» III ступеня. Його ім’ям бійці батальйону «Сармат» назвали БМП, що брала участь у бойових діях на початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році. У Краматорську патріоту-футболісту на стадіоні встановлено пам’ятник.
Збірку творів сина «Степан Чубенко. Я зрозумів сенс життя» Сталіна Чубенко подарувала Бібліотеці Музею Майдану. Разом із книжкою передала також картину, з якої у вічність дивиться її Син.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
