Аби про маленьких лицарів нації дізналося якомога більше людей, «Голос України» разом з Освітнім центром Верховної Ради України започатковує на сторінках газети рубрику «Незламні діти».

У дописах збережено стиль і правопис оригіналу. А також представлено малюнки, створені в межах всеукраїнського флешмобу «Діти України за мир».

Софія Братаніна, 12 років.
Школа № 129, Київська область, 
м. Київ.

«Привіт! Мене звати Братаніна Софія, мені 12 років, навчаюся в школі № 129 
м. Києва. Заради Великої Перемоги я почала займатися волонтерством, допомагаю дітям які зараз не мають свого дому та батьків, для мене це дуже сумно. Я і моя сестра Віка збирали гроші для ЗСУ в Каневі граючи з хлопцями в блок-пост.

Також я підтримую Україну тим, що розмовляю Українською мовою, та читаю наші книги, серед яких моя улюблена це — Історія України. Ще я пишу в соцмережі про нашу кохану Україну. Разом з моєю сім’єю ми економимо електроенергію, та допомагаєм нашим сусідам (роздаємо м’ясо, фрукти а іноді наші старі речі). Коли жили в Каневі, то готували для солдатів та відвозили на блок-пост (борщі, каші, пиріжки і т. д).

Ще я хочу організувати шкільну волонтерську групу та збирати кошти на підтримку ЗСУ або ТРО. Щоб було зручніше, можна робити шкільні ярмарки або вікторини кожних 2—3 місяці передаючі кошти воїнам. Шлях до Великої

Перемоги дуже небезпечний та заплутаний. Але з кожним днем на крок ми ближче до перемоги, я це знаю! РАЗОМ — ми сила. Слава Україні!»

Назарій Волков, 14 років.
Ліцей № 1 міста Южного Одеського району Одеської області, м. Южне.

«Майже рік в моєму сонячному південному містечку, замість звичних традиційних вуличних концертів, лунає завивання сирен. Нас намагаються зламати. Зламати наш дух, нашу волелюбність. Але ворог не знає, кого він намагається подолати. З перших днів вторгнення мої однолітки поруч з дорослими стали до лав захисників.

Ви думаєте, підлітки небагато можуть зробити для Перемоги? Тоді ви помиляєтесь. Мої однокласники разом з іншими збирали і відправляли посилки для воїнів з теплими речами, смаколиками, листівками. Чергували на кухні, де готували їжу для захисників. Брали участь в усіх акціях, які проводять волонтери в нашому місті, а їх чимало. На благодійні ярмарки наші школярі з батьками приносили те, що виготовили власноруч: печиво і саморобні цукерки, іграшки, в’язані речі, шопери, окопні свічки. Всі зароблені кошти спрямовувались на військові потреби. Благодійні марафони і концерти теж збирали чимало коштів, і ми пишаємось тим, що долучились до цих корисних справ.

А ще ми знімаємо відео. І не для розваги, хоча і любимо розважатися. Наші міні-ролики — це наші кроки до спільної Перемоги. Я розповім про два з них. «Українська — мова вільних людей» — це назва і гасло нашої роботи.

Це освідчення в любові до рідної мови, а через неї —до всієї України. «Єдина соборна Україна» — ще один наш короткий фільм. Ми в цьому ролику збираємо мапу України, і тут є і Схід, і наша рідна Одещина, і Крим!

Мій клас — це рій під назвою «Хвиля» військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Наші джури — активні учасники всіх інтелектуальних і спортивних змагань. Ось зараз готуємось до історичної гри «Відун», вивчаємо історію країни.

Всі наші маленькі ще перемоги ми присвячуємо великій Перемозі, яка обов’язково буде!»

Костянтин Іванов, 7 років.
КЗ «Хащуватський ліцей» Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

«Усім привіт! Я — Костя Іванов. Маленьким волонтером, як і всі мої друзі-однокласники, я став ще у 2020 році, коли вперше переступив поріг Хащуватського ліцею і потрапив у 1-А клас до Ольги Миколаївни. З того часу ми постійно надсилали посилки нашим захисникам, воїнам АТО. Малювали малюнки, виготовляли обереги, приносили солодощі, ліки, проводили акції під назвою «Солодкий лимон» і зустрічі з воїнами АТО. Також старанно навчалися і здобували перемоги.

Хоча ми маленькі, але маємо великі серця, наповнені любов’ю до України, до наших воїнів-захисників, вірою в Перемогу. З 24 лютого 2022 року для нас усіх почався найважчий період боротьби. І ми, тепер вже учні 3-A класу, активно почали допомагати наближати День Великої Перемоги. Як саме? Що зробив конкретно я? Того страшного дня, 24 лютого, ми з бабусею Олею порізали її вечірню зелену сукню на смужки, з яких потім волонтери плели маскувальні сітки. Згодом ми перерізали з мамою і бабусею усі речі, що підходили для цього. Потім я вже різав на смужки синю сукню бабусі Олі, щоб пошити пов’язки воїнам на блокпости. Також допомагав мити банки, які потрібні були для виготовлення м’ясних та рибних консерв. Допомагав перемолоти сало з часником і запакувати у маленькі контейнери. Вийшла чудова «Козацька паста», яку відправили на фронт нашим воїнам. Також я з мамою Владою виготовив багато браслетів-оберегів для захисників. Звісно, як і всі мої друзі, малював малюнки, відправляв воїнам, щоб їх підтримати, подарувати тепло і любов наших сердець. На Великдень я вирішив відправити посилки з пасками та солодощами на передову. У батьків не хотів просити кошти, тому усе купив за свої, які збирав на омріяну іграшку.

Але іграшки нехай зачекають, — куплю після Перемоги. Восени ми усім класом взяли участь в акції «Смілива гривня», збирали кошти для ЗСУ. Я забрав усі монетки зі своєї скарбнички і відніс у школу. Усім класом ми пакували і відправляли посилки воїнам на День Святого Миколая, Різдво і Новий рік. Дуже хотілося, щоб у наших захисників теж було свято. Нехай невеличке і далеко від рідного дому, але свято.

Звісно, уся моя родина наближає Перемогу України, як може. Нещодавно ми з дідусем Володею, бабусею Танею і татом Миколою виготовили багато окопних свічок, частину яких уже відправили захисникам. А ще я купив нашим воїнам термобілизну, шкарпетки, сухий душ і продукти на гроші (3200 грн), які наколядував і нащедрував.

Поділюся з вами одним секретом: ми з однокласниками і нашим класним керівником, вирішили брати участь у різних творчих конкурсах, щоб допомогти збирати кошти для ЗСУ. І нам це вдалося! Журі різноманітних конкурсів високо оцінювали наші виступи і творчі роботи, тому слово ПЕРЕМОГА постійно не сходило зі стрічок новин у спільноті Фейсбук. А це — добрий знак! Головна ПЕРЕМОГА вже близько, бо кожен з нас наближає її щодня, щомиті. День Великої Перемоги України настане попри все, бо є ми — маленькі волонтери з великими серцями. Слава Україні!»

Учасники освітнього процесу КЗ «Коломацький ліцей» Богодухівського району Харківської області» смт Коломак.

«Українська нація — наймогутніша у всьому світі. Ми стали такими завдяки випробуванням, які випадають на долю нашого народу впродовж всього історичного шляху. Однак всі перепони лише загартовували наш дух та робили лише сильнішими.

Учасники освітнього процесу КЗ «Коломацький ліцей» активно допомагають Збройним силам України. З перших днів війни плетуть маскувальні сітки, збирають кошти, продукти, готують обіди для військових. Організовують ярмарки та акції для підтримки ЗСУ і людей які потребують допомогу. За виручені кошти придбали болгарки, бронежелети, акумулятори, дрони, рації, павербанки, ліки та багато іншого. Відвідують військовий шпиталь та допомагають ліками, коштами, продуктами, речами, смаколиками та іншим. Учні, щоб висловити свою любов і підтримку воїнам, пишуть листи-побажання, виготовляють оберіги, листівки, малюнки.

Наші учні також докладають максимум зусиль задля забезпечення нашої спільної перемоги, приймають участь в різноманітних проектах та конкурсах, акціях та флешмобах, челенджах де посідають призові місця та виграють цінні подарунки. Ми всі разом наближаємося до нашої спільної перемоги!»

Андрій Сидоренко, 
15 років.
Миколаївська область, м. Первомайськ.

«Всім привіт, мене звати Андрій, мені 15 років я з міста Первомайськ Миколаївської області. І наша сім’я, як і всі сім’ї України, була вимушена покинути свою домівку на деякий час. Слава Богу, що ми дуже швидко повернулися назад додому і почали вірити в те, що це все скоро закінчиться.

Я, з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, підняв для себе дуже цікаве питання, яке мене цікавило, ще й до війни. Це мовне питання. Чи треба розмовляти українською мовою? Чи все ж таки «какая разница»? Чесно, до війни я розмовляв суржиком, але іноді розмовляв і російською мовою. Але після війни, переглянувши багато інтерв’ю з багатьма українськими мовознавцями, поспілкувавшись з дорослими людьми, я вирішив все ж таки починати етап переходу на державну мову. Я не тільки почав переходити на рідну мову, а ще й почав закликати переходити свої рідних, друзів, знайомих.

Також я хочу почати популяризувати все українське: українські вірші, пісні, твори, українське кіно, радіо і т. д. Я за те, щоб закликати людей переходити на українську мову, та показувати її цінність, але я проти змушувати людину робити якийсь вибір».

Алла Добровольська, 
11 років.
Криворізька гімназія 
№ 102, Дніпропетровська область м. Кривий Ріг.

«Що я роблю задля Перемоги? В моїй країні йде війна.

З початку війни я стала невеличким волонтером. Я зрозуміла, що волонтер — це не просто клас, це велика допомога людям. Коли я стала волонтером — я збирала одяг і плела сітки. Віддавала необхідні речі біженцям.

Також я робила з бісера обереги для ЗСУ. Ми з школою збирали кошти на ЗСУ. Так я допомагала своїй країні, щоб скоріше закінчилась страшна війна».