Усе його життя присвячене одній справі — захисту Вітчизни та зміцненню її обороноздатності. Термін його військової служби — 47 років!

Генерал Віталій Радецький одним із перших вищих воєначальників нашої держави перейшов на службу до Збройних Сил України після розпаду срср і склав присягу на вірність українському народу. У січні 1992-го призначений командувачем військ Одеського військового округу.

З 4 жовтня 1993-го по 10 жовтня 1994-го — міністр оборони України. Став першим, кому було присвоєно найвище військове звання генерал армії України (30 листопада 1993 року).

У серпні 1995 року Радецький призначений головним інспектором Міністерства оборони України, у травні 2005-го — начальником Національної академії оборони України, у січні 2009 року звільнений з військової служби у відставку за віком.

Автор майже 30 наукових статей. Кандидат історичних наук. Доцент.

Генерал Віталій Радецький був одним з ініціаторів початкового періоду відтворення Збройних Сил України. Він впроваджував у життя одночасне формування правової основи діяльності Збройних Сил, реорганізацію їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їхнього функціонування.

Його енергія, цілеспрямованість, величезний досвід практичної роботи у військах дали Верховній Раді України змогу у стислий термін прийняти пакет законодавчих актів, що стосуються військової сфери: Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України, Постанову «Про утворення Ради оборони України», закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнну доктрину України.

Під час військового будівництва Радецьким враховувалися складність і невизначеність військово-політичної ситуації навколо України, наявність на пострадянському просторі осередків напруженості, територіальних суперечок, локальних конфліктів, які могли загрожувати й Україні. Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України від 11 жовтня 1991 року передбачала створення Сухопутних військ (Військ наземної оборони), Військово-повітряних сил та Сил протиповітряної оборони (Військ повітряної оборони), Військово-морських сил.

Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року підтвердив тривидову структуру ЗСУ — Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили та наявність тимчасово дислокованих на території України стратегічних сил стримування, склад, структура та завдання яких визначалися на основі міждержавних договорів.
Законом «Про оборону України» Збройні Сили України було визначено як «військову державну структуру, призначену для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні». 1993 року під керівництвом генерала В. Радецького було завершено формування та укомплектування всіх штабів ЗСУ.

Під керівництвом генерала Радецького відбувався складний процес ухвалення військами Одеського, Прикарпатського та Київського військових округів військової присяги особового складу на вірність Україні. Тверда принципова позиція міністра оборони Радецького щодо кількісного складу військ на переговорах дала змогу не допустити захоплення російською федерацією ЗСУ.

Армія незалежної держави під його керівництвом утворювалася як надійний захисник суверенітету. В основу розвитку національної армії було покладено принцип безумовного виконання Закону України «Про Збройні Сили», їхньої діяльності на основі демократії та гуманізму, підзвітності перед конституційними органами законодавчої та виконавчої влади, гласності, гарантованої державної соціально-правової захищеності військовослужбовців, безпартійності.

Армія, яка покликана захищати державу, має бути просякнута духом державності, державною ідеологією, саме цей дух та ця ідеологія мали стати, а згодом і стали основою підготовки українського війська.

Віталій Григорович народився в Христинівці Черкаської області — найпрекраснішому регіоні України. На долю батька Григорія Григоровича випало чимало випробувань — воєнне дитинство та юність, важка праця, фронтові дороги і відбудова країни після війни. Мати — Марія Михайлівна. Своє життя вона присвятила вихованню дітей, селянській праці.

А пізніше в житті Радецького з’явилася чарівна Юлія Леонтіївна, його вірна бойова подруга, жінка офіцера. Дружна і міцна офіцерська сім’я виховала двох синів — Олександра і Сергія.

Цитата

«Знання національних інтересів дає змогу військовим керівникам творчо, ініціативно та з відчуттям високої відповідальності за долю своєї Батьківщини виконувати свій обов’язок».

Віталій Радецький.

За час служби родина переїжджала понад 20 разів, і весь час в їхньому будинку панували любов, затишок і щастя.

На жаль, Юлія Леонтіївна пішла з життя кілька років тому. Родина Радецьких пам’ятає свою Берегиню. Нагадує про неї і молодший Віталій Радецький, онук відомого українського воєначальника.

Віталій Радецький твердо і назавжди переконаний, що «Україна — це наша доля. Хай навіть поки що і не найкраща. Але іншої у нас немає. Нам же й робити її кращою».

Леонід ГРІНЧЕНКО, генерал-майор у відставці, голова громадської організації «Об’єднання ветеранів — вищих офіцерів Одеси».