Скульптура Лучано Капріотті як символ біженців, котрі втікають від кровопролитної війни в Україні.

В експозиції, де у найрізноманітніших формах — із використанням старовинних, традиційних та ультрасучасних концепцій — відтворена сцена народження Сина Божого в яслах під вечірньою зорею, що вказала шлях трьом царям, які поспішали привіти Спасителя світу, понад 120 вертепів із більш як двадцяти країн. Два вертепи презентують Україну.

Один із них — теракотова фігура Святого Йосипа, який обіймає Богородицю, котра тримає на руках немовля. Скульптура Пресвятої Родини з глини італійського митця Лучано Капріотті, який зобразив Діву Марію, Йосипа й маленького Ісусика як біженців, глибоко символічна. Митець устами своїх героїв говорить про страждання і біль втрат мільйонів українців, які майже 10 років ведуть війну з агресивним сусідом, що намагається їх знищити. У погляді Марії, котра дивиться на сплячого сина, безмежна любов, така ж, як у матерів, котрі проводжають на війну своїх дітей, у погляді Йосипа — тривога через необхідність захистити свою родину від ворога. У його каптурі — образ втечі до Єгипту, є тут і тризуб, що символізує Україну, а на плащі, котрий прикриває спину, інші символи — гора, всередині якої братська могила з тілами, що лежать шарами, одне на одному. За задумом Лучано Капріотті, цей символ має нагадувати про братські могили в різних українських містах, зокрема у Бучі на Київщині.

«На горі хрест, із якого тече кров, що потрапляє в братську могилу, а на дні її ростуть колоски — знак воскресіння і відродження, — розповідає для Vatican News художник. — Біля хреста вставлено два уламки російських ракет, випущених під час обстрілів. Ці походять із Харкова і стоять праворуч і ліворуч від хреста, ніби це випробування. І з цього сильного образу болю виникає ідея, що ці тіла, оживлені кров’ю хреста, можуть певним чином відродитися, воскреснути. Вони також можуть мати свій Великдень. І пшениця представляє саме це: зерно, яке вмирає всередині землі, щоб потім утворити колосся. Колосок, пшениця — це символ України».

У роковини повномасштабного вторгнення росії в Україну скульптор для української греко-католицької парафії Святої Софії в Римі створив виставку «Воєнні ангели», на якій кожен Ангел супроводжувався малюнком дитини-біженця, яка втікала від жахів війни. Замість фарб тут використано деревне вугілля та попіл із пшеничних полів, підпалених армією загарбників.

Лучано Капріотті — за фахом кардіолог, а за покликанням художник та скульптор. «Я завжди прислухався до сердець людей, — каже він, — а коли я скульптор, я прислухаюся до свого серця». Він вірить, що звук його серця, його переживання й надії житимуть у матеріалах, у глині і їх побачать та відчують інші люди. Лучано Капріотті розуміє, що «війну мистецтвом не зупинити, навіть якщо мистецтво, як кажуть, не може мовчати. Мистецтво повинне бодай кричати чи плакати, робити так, щоб його голос був почутим». За його словами, «слабким треба допомагати, невинних треба рятувати, а коли це неможливо, то треба плакати і страждати разом з тими, хто страждає. Це і є співчуття».

Скульптор наголошує, що мистецтво і культура загалом не можуть бути нейтральними, бо за ними стоять конкретні люди зі своїми емоціями і своїм розумом, своєю позицією.

Другий вертеп, представлений на виставці у Ватикані, — це Яворівська шопка з дерева, яку створили у майстерні «Яворівська іграшка Остапа Сойки та Оксани Когут» на Львівщині.

Яворівська шопка з дерева.

Виготовлена вона за старовинною традицією яворівської дерев’яної забавки, що торік була внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. У цій же майстерні виготовили і прикраси для ялинки, встановленої біля вертепу.

«Ми горді й раді, що вже другий рік поспіль беремо участь у цій виставці вертепів, — зазначив в інтерв’ю для радіо Ватикану Посол України у Ватикані Андрій Юраш. — Дуже пам’ятним був минулий рік, коли українська шопка-вертеп була центральною, тобто нею відкривалася ця виставка, і це був іще один дуже потужний жест єдності, близькості Святого Престолу з Україною.

Традиційна різдвяна прикраса з Яворова.

Окрім головного вертепу 2023-го ми мали ще два менші. Один із них — вертеп «Маріупольське підземелля» — був дуже символічним».

За його словами, яскравий і життєрадісний вертеп, привезений цьогоріч із Яворова, «є немовби доповненням великої і дещо сумної композиції, яку зробив пан Лучано Капріотті».

«Ця шопка відображає інший бік життя — надію на краще, на народження, переродження та перемогу добра і світла над усіма силами зла, — каже Андрій Юраш. — А те, що вона створена за старовинною ремісничою традицією, свідчить: Україна завжди була невід’ємною частиною єдиного західного цивілізаційного християнського культурного світу».

Андрій Юраш наголошує, що участь у виставці вертепів важлива і для України, і для світової християнської спільноти, «бо для всіх зрозуміло, що без України, без української традиції не може бути культурної, духовної і церковної повноти, а вертеп — це один зі способів, у який церковний народ, віряни завжди намагалися продемонструвати і засвідчити свої глибинні християнські переконання, це один зі способів осягнення Господа і демонстрування любові до Бога та Церкви».

Виставка «Сто вертепів» у Ватикані триватиме до 7 січня.

Фото з відкритих джерел.