Про політичні підсумки 2023 року й перспективи наступного говоримо з головою правління, координаторкою політичних програм Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Айвазовською.

— Минає ще один рік війни. Якщо у 2022-му ми не зовсім розуміли, що відбувається і як давати тому раду, то у 2023-й увійшли з більшим усвідомленням змін та викликів. Як ви схарактеризуєте цей рік?

— Він очевидно для багатьох став розчаруванням. Передусім — через високі очікування, що війна таки не перейде в тривалу фазу й закінчиться 2023-го. Ці очікування можна було відстежувати за наративами, політичними заявами й громадською думкою. Та вони не справдилися. І на кінець року суспільство має певне розчарування.

Важким він був і тому, що ми отримували міжнародну допомогу — технічну, фінансову та військову — не так швидко, як очікувалося. Україна сьогодні значно залежна від цієї допомоги. Тому коли наприкінці року виникають ситуації, які призводять до значного скорочення підтримки, це поглиблює нашу тривожність.

— Повномасштабне вторгнення, хоч і вимушено, але звело українських політиків на одному човні. Спостерігаємо певну толерантність і стриманість у критиці одне одного. Водночас війна зробила представників влади менш доступними для народу. Чи діяльність влади достатньо прозора за таких обставин?

— Питання доступності й прозорості влади актуальне і під час воєнного стану, й за мирного життя. Зрозуміло, що варто відмежовувати ту частину рішень, процедур і процесів, які стосуються оборони й безпеки. Бо деталями, які озвучені в публічному просторі, може скористатися країна-агресор. І це не буде в інтересах суспільства. Але коли йдеться про логіку прийняття рішень чи про відкритість інститутів влади до позиції громадянського суспільства, експертних середовищ та опозиції, то це, безумовно, частина формули Перемоги.

Для багатьох очевидно, що у світі, де відбувалися великі війни — як Друга світова, такі речі, як уряд національної єдності, ставали інструментом формування консенсусу. Навіть між різними політичними чи суспільними групами, які часто не толерують одне одного. Під час війни це давало змогу поділяти відповідальність. Але поділяти й певні повноваження, щоб забезпечити стабільність роботи державного апарату, механізмів прийняття рішень і включеності всіх зацікавлених сторін у цей процес.

Не скажу, що 2023 рік відзначався толерантністю. Ми бачили публічні баталії між політичними групами й структурами громадянського суспільства. Останні хочуть впливати на процес ухвалення рішень, але не долучені до цього процесу. Наступного року ця ситуація погіршуватиметься. Навіть попри те, що прийнято раціональне рішення не проводити вибори під час війни. Ситуація загострюється через те, що не всі, хто представляє якісь суспільні групи, включені у дискурс навколо політик як сфер. Потрібно скорегувати систему, щоб наступного року не спалахнули гарячі суперечки, які можуть принести негатив.

— Як оцінюєте діяльність Верховної Ради у 2023 році?

— Мені важко оцінити роботу парламенту. Хоч в українських реаліях, коли доступ до поточної інформації практично неможливий, він працює доволі відкрито й прозоро. Тому можу оцінювати тільки в межах загальних вражень. Тобто: парламент існує, він дієздатний і правоздатний. Маємо достатню кількість народних депутатів, щоб ухвалювати будь-які легітимні рішення. Але, звичайно, він не діє так прозоро, як до повномасштабного вторгнення. Утім, треба зазначити, що Верховна Рада функціонує як механізм легітимізації рішень, прийняття законів, бюджету. Міг бути зовсім інший сценарій. Він, на щастя, не відбувся.

— На чому народним депутатам варто зосередитися в наступному році? Яких законів чекає країна?

— Ключовими мають залишатися реформи у площині євроінтеграції. Тому що суспільству, яке під час війни втрачає людський капітал і на полі бою, і через міграцію, необхідно мати надію й перспективу. А це членство в Європейському Союзі.

ЄС це, звісно, не безпекова парасолька НАТО. Але він дає можливість людям планувати своє життя й розвиток. Потенційне членство в ЄС — це не тільки можливість для громадян без обмежень їздити країнами Євросоюзу.

Це також мобільність бізнесу і коштів, це спільні правила й умови. Для нас членство в ЄС — це й безпека. Бо країна потребує ресурсів, податків, розвитку бізнесу, стабільності ключових секторів економіки. Але також — можливість для кожного громадянина бути частиною цивілізованого світу, а не такої собі failed state (неспроможної держави. — Ред.), яка довгий час перебуватиме у війні без перспективи наблизитися до грандіозного плану відновлення.

Український парламент матиме багато роботи над адаптацією нашого законодавства до законодавства Європейського Союзу. Для розуміння: ЄС оперує 30 тисячами актів, із якими нам потрібно гармонізувати своє законодавство, щоб ми існували як єдиний простір. І тут роль парламенту є визначальною.

— Європейська Рада 14 грудня ухвалила рішення про початок переговорів щодо вступу України в ЄС. А чи можливо, що ми у 2024-му станемо повноцінним членом цього простору?

— Ми не можемо стати членом ЄС у 2024 році. Але й відкриття перемовин є великим здобутком. Бо після того, як переговори почнуться на практичному рівні, країна отримає доступ до фондів, щоб підтягувати свою інфраструктуру до стандартів ЄС.

Стати членом у такі короткі терміни неможливо. Бо треба наблизити законодавство, практики та інфраструктуру. Це як із залізничною колією з ЄС в Україну. Знаємо про міфічний потяг Варшава — Київ і про проблему переїхати з однієї країни в іншу через різну ширину колій. Членство в ЄС потребує наближення інфраструктури навіть на такому рівні, щоби спільний простір функціонував гармонійно.

Тому в України попереду п’ять-десять років дуже насиченої роботи. Але хочу нагадати, що на етапі вступу в Євросоюз та сама Польща, правильно використовуючи фонди, перетворилася на цілковито нову державу. Тому нас не має охоплювати песимізм. Ми не можемо стати членами ЄС без значних змін.

— Верховний Суд цієї осені остаточно заборонив діяльність партії «Опозиційна платформа — За життя». Але народні депутати від цієї політичної сили все ще в парламенті. Хто, на ваш погляд, має поставити крапку в цьому питанні? Як оцінюєте перспективи можливого реваншу проросійських політичних сил?

— Кількість чинних народних депутатів скорочується. Офіційно зараз є 401 парламентарій. Іще є щонайменше три нерозглянуті заяви про складання повноважень. І цей процес триватиме.

ОПЗЖ після заборони не може додавати до фракції жодного народного депутата. Після того, як одні складають повноваження, інші зі списку не заходять до Верховної Ради. Але тих депутатів, які мають мандат, не можна позбавити його лише через приналежність до цієї партії.

Тож розмежуймо дві речі. Перше — політична люстрація. На виборах, думаю, ця партія не матиме жодних шансів. І друге — кримінальна відповідальність за дії проти суверенітету й територіальної цілісності держави. Як на мене, позбавлення мандата — замала санкція для цих людей. Бо внаслідок їхніх дій загинула велика кількість українців. Адже дехто діяв як агент російського впливу. Це важко заперечити, цьому є велика кількість доказів.

Утім, заборона партії не позбавляє автоматично депутатів цієї фракції чи партії представницького мандата в будь-яких органах влади.

Чи мають шанси проросійські сили десь перемагати на виборах в Україні? Думаю, тут не можна бути інфантильними. За певних умов після війни під егідою мирних ініціатив в Україні можуть просуватися якщо не проросійські, то лояльні гасла, позиції та програми. До цього треба бути готовими. Але їх реальний електоральний пласт або перспектива не є значними нині. Багато залежить від того, як довго триватиме війна, наскільки швидко Україна зможе повернутися до мирного життя.

— За даними Київського міжнародного інституту соціології, 81 відсоток українців виступає проти виборів під час війни. З цим погоджуються всі політичні сили, й Президент заявив, що вибори не на часі. Як ви оцінюєте ймовірність їх проведення наступного року?

— Я є однією з тих, хто виступав проти проведення виборів в умовах воєнного стану. Я зібрала велику кількість зацікавлених сторін, провела неймовірну кількість діалогів. Зокрема, ми зібрали понад 200 неурядових організацій, які виступили проти проведення кампанії в період війни. Вона не відповідатиме жодним стандартам, не йтиметься про конкурентну повноцінну боротьбу. Й не буде перспектив включити у процес усі зацікавлені сторони — біженців, переселенців, військових та інші категорії громадян, які становлять майже половину активного електорату будь-якої політичної групи. Тобто ці вибори не були б визнані. Їх проведення знизило б легітимність влади. А без цього країна не втримається.

Я не ворожу на кавовій гущі — можна чи не можна. Вважаю, маємо діяти в межах наших переконань. А діяти — значить докладати зусиль для певних рішень. Вибори нині неможливі. Але нам із парламентом потрібно напрацювати якісну законодавчу базу, щоб у повоєнний період транзит влади відбувся швидко та якісно.

— Які найбільші політичні виклики можуть чекати на нас у 2024 році?

— Очевидним викликом є фінансове становище держави. 62 відсотки бюджету наповнюються з надходжень іззовні. Йдеться й про Сполучені Штати Америки, і про Міжнародний валютний фонд, і про країни Європейського

Союзу. В умовах політичної турбулентності там (відбуватимуться вибори до Європейського парламенту, обиратиметься Президент США. — Ред.) зрозуміло, що ця бюджетна діра може бути незаповненою. А економічні проблеми призведуть до політичних наслідків, коли довіра до влади, певна лояльність знижуватимуться. Це зменшуватиме монолітність суспільства в питаннях, хто ворог, хто друг. Це може вплинути й на сталість суспільної позиції. Тому найбільшим викликом наступного року буде економіка. На це необхідно зважати.

Цитата

«Для мене свято — коли родина може бути разом. На жаль, наша сім’я такої змоги не має, бо мій чоловік служить у ЗСУ. Він не в Києві. Тому те свято, на яке він зможе приїхати, й буде для мене найкращим».

Ольга  Айвазовська про те, яке свято вона любить найбільше.

Фото надано Ольгою Айвазовською.

Виживають ті, хто діє

Ми попросили Ольгу Айвазовську висловити побажання українському суспільству, щоб у новому році справдилися найамбітніші політичні прогнози. Вона відповіла так: «Виживають ті, хто діє, а не мислить категоріями «коли вже це закінчиться». Хочу послатися на слова психіатра, в’язня фашистського концтабору Віктора Франкла. Він казав: першими ламалися ті, хто вірив, що все швидко закінчиться. Потім ті, хто вважав, що це ніколи не закінчиться. А виживали ті, хто діяв і концентрувався на завданнях.

Тому бажаю, щоб кожен із нас зосередився на завданнях, а не жив під впливом інформаційно-психологічних спецоперацій, які проводить рф, і не лише вона. Гойдалки від цілковитого оптимізму до крайнього песимізму шкодять суспільству. Давайте будемо раціональними, щоб нав’язаний росією песимістичний прогноз не став реальністю. Україна точно переможе. Але за умови, що кожен докладатиме зусиль. Це і є нашим завданням на наступний рік».