На знімку: військовий капелан Збройних Сил України освячує воду на набережній Південного Бугу під час минулорічного Водохреща.

Фото з сайту khm.gov.ua

Напередодні третього і останнього великого свята у Різдвяно-Новорічному циклі, присвяченому Ісусу Христу, 5 січня, з першою зіркою віряни зустрічають Водохресний святвечір.  Наші пращури, готуючись до Йордану, постували й сідали за стіл із пісними стравами, запрошуючи до вечері й сили природи. Аби задобрити погоду, господар відчиняв хатні двері й гукав: «Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти, а коли не йдеш, то йди на жито, пшеницю та всяку пашницю!» Діти після другого Святвечора виганяли кутю з домівки, закликаючи весну. Б’ючи по кутах хати, вони примовляли: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар. Паляниці, залишайтеся на полиці, а дідух — на теплий дух, щоб покинути кожух». Після вечері господар із господинею виносили різдвяний дідух на вулицю і спалювали його.

Багато інших народних традицій пов’язані з Йорданом. В Україну Водохреще прийшло разом із християнством. Відтоді ця подія є однією з найголовніших у церковній практиці. Етнограф Степан Килимник у своїй фундаментальній праці «Український рік» зазначає, що третє свято Різдвяного циклу має глибше коріння, яке сягає прадавніх часів, коли наші пращури присвячували свої молитви «чистителю і святителю давнини — воді, вигнанню зими та наближенню приходу весни».

Відомий український письменник та дослідник народних традицій Василь Скуратівський у своїй праці «Святвечір» наголошує, що термін «Водохреще» зустрічається в Іпатіївському літописі 1148 року, де читаємо: «У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода-Сіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день».

Величне свято пов’язують із хрещенням Ісуса Христа в Йордані. Коли Син Божий досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя у водах біблійної ріки. Коли зійшов на берег, то почув з небес голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. Одразу на нього в образі голуба зійшов Святий Дух. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення.

Своїм хрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство Водохрестя — одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя у Христі.

Вважається, що на Водохреще, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом усього року, лікуючи тілесні й духовні рани та хвороби. Центральною подією є освячення води в храмах, річках, озерах, криницях. Після занурення священиком хреста у воду, що отримувала після обряду особливу духовну енергію, її набирали в посудини та розносили по домівках. Кожен глава родини давав причаститися свяченою водою всім членам сім’ї, кропив нею малих і старих, хату й подвір’я, напував корів і коней.

І понині з давніх часів збереглася традиція вирубувати в кризі на річці великий хрест — «йордан» — і ставити його біля ополонки, звідки люди беруть чудодійну воду. Та все ж частіше святять воду в храмах — у Києві, як і в інших містах, урочисте водосвяття починається після служби Божої. А набрати свяченої води у Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому монастирі та інших церквах можна протягом цілого дня. Вода, освячена 5 і 6 січня, називається Богоявленською або Йорданською. Свічку, яку приносили разом зі святою водою зі служби у Водохресний святвечір, зберігали — вважалося, що вона захищає від нечистої сили.

«В Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив про Тебе, улюбленим Тебе Сином іменуючи; і Дух у вигляді голубинім сповістив слова ствердження. Явився Ти, Христе Божий, і світ просвітив, слава Тобі», — такі слова лунають у день Богоявлення у кожнім українськім храмі. Як і молитви за Україну, за наших воїнів, за Перемогу і справедливий мир.

«У це велике дванадесяте свято наші душі сповнюються радістю, бо Спаситель, який хрестився в Йордані та є Світлом і джерелом Життя, відкрив людству через Хрещення ті єдині двері, що ведуть до блаженного вічного життя, — звертається до українців митрополит Київський і всієї України Блаженніший Епіфаній.

— У свято Богоявлення ми не лише згадуємо відповідну Євангельську подію. Ми усвідомлюємо її сучасний вимір, адже Бог являє нам Себе повсякчас і у різноманітний спосіб, зокрема і через ближніх, які зустрічаються нам на життєвому шляху. Бо хто приймає ближнього в ім’я Христове, хто виявляє до нього заповідану Богом любов — той, за словом Спасителя, виявляє любов до Нього Самого.

Тож дякуємо Богові за всі Його благодіяння щодо нас і за Його силу, у котрій ми відроджуємося. Піклуймося про те, щоб наші серця ніколи не були закритими для Нього, для Його преображуючої любові. Очистимо наші душі щиросердною молитвою, покаянням у гріхах, прощенням провин, добрими справами — щоб з гідністю називатися дітьми нашого люблячого Небесного Отця. Зі святом Богоявлення!»



Фото armyinform.com.ua.