Він — бізнесмен, депутат міської ради Нової Каховки, голова громадської організації «Агенція регіонального розвитку», працював над ідеєю агрокластера «Соляна дорога». Це була спроба згуртувати різні громади, які не конкурували б, а працювали разом. З групою журналістів ми побували на цьому маршруті. Він презентував лівобережну Херсонщину як унікальну територію з багатою історією та великим економічним потенціалом.
Було це в 2021-му.
24 лютого 2022 року почалася велика війна. Павло Ярмій мусив виїхати з рідного краю.

Залишив в окупації документи на житло й бізнес

Ворог завдав ударів і по Новій Каховці. Поряд з офісом Павла Ярмія впала ракета. В будинок, де була квартира родини, теж влучило. Дім кілька разів пограбували.

Та це було потім. А спочатку Павлові довелося швидко ухвалювати рішення. Він вирішив вивезти з міста дружину — в село, де мешкала теща, поблизу відомої тепер

Снігурівки, на Миколаївщині. Тоді, згадує чоловік, здавалося, що це ненадовго, варто лише перечекати. Дружина й теща дев’ять місяців жили за 600 метрів від лінії фронту.

Підвал, брак продуктів і ліків, постійний стрес. Після визволення Снігурівки в листопаді 2022-го дружина проходила реабілітацію в Польщі, нині оговтується в Америці.

А Павло Ярмій того самого дня вирішив повертатися. Каховська ГЕС уже була перекрита. Приїхавши до Херсона, побачив, як раптово зникала місцева поліція, обласна адміністрація була зачинена. Працювала тільки міськрада.

Люди організувалися, почали діяти. З усіх боків ішла допомога військовим. Хтось на позашляховику віз речі, хтось на «жигулях» доправляв їжу хлопцям, які тримали оборону.

Але ворог пройшов. Пан Павло повернувся в Нову Каховку, щоб продовжувати волонтерську діяльність там. Пригадує, як скрізь на узбіччі стояли покинуті й розбиті машини — військові та цивільні. росіяни не щадили нікого.

«Тоді ще працювала банківська система. Ми збирали гроші, закуповували в підприємців продукти, речі. Роздавали тим, хто потребував, а таких ставало дедалі більше. Бо пенсіонери, які отримували виплати через пошту, вже не могли забрати гроші. Були перебої з харчами, особливо з хлібом. Разом із Юрієм Антощуком, який очолював обласний фонд «Об’єднання», запустили проєкт допомоги місцевим громадам — Новокаховській, Таврійській, Генічеській, Чаплинській. З початку березня по 23 квітня зібрали понад 10 тисяч продуктових наборів», — розповідає Ярмій.

Ситуація ставала напруженою. Секретаря міськради Дмитра Васильєва рашисти 45 днів тримали «на підвалі». Люди зникали. Одного разу попередили й Павла: він у списку, не сьогодні-завтра по нього прийдуть.

Це, каже, було очікувано. В Новій Каховці його поза очі називали бандерівцем. Тож імовірність, що можуть здати, була високою.

Часу залишалось мало. Речей майже не брав — всі знали про перевірки на нескінченних блокпостах. Та й у машині їх їхало п’ятеро, серед них — дитина з інвалідністю. Тож Павло прихопив подаровану сестрою безрукавку, ото, здається, і все. Залишив навіть документи на помешкання і бізнес, не хотів ризикувати.

З колегами довго пробиралися лінією фронту. Іван Дударь — тодішній голова Кочубеївської громади Бериславського району — допоміг їм дістатися сірої зони, а потім неокупованої частини України.

На Великдень, 24 квітня 2022 року, усміхається Павло Ярмій, вони «воскресли» на вільній землі. Й це було відчуття, яке важко передати словами.

Щоб повернути людей, їх треба зацікавити

Так Павло з невеликою командою опинився в Умані на Черкащині. Міркування були такі: це місто недалеко від Херсонщини — тож буде простіше допомагати землякам.

«В Умані пішли знайомитися з міським головою Іриною Плетньовою. Розповіли, що ми переселенці з Херсонщини. На запитання: «Чим допомогти?» ми самі запропонували співпрацю. А через місяць відкрили в Умані офіс «Херсонського центру розвитку громад».

Найважче, каже Павло Ярмій, було довести людям, з якими не працював, що ти чогось вартий:

«На Херсонщині в тебе добрий бекграунд, ти там свій. А тут все довелося робити з нуля. До цього складно звикнути. Як і до того, що в більш безпечних регіонах люди живуть так, наче війни немає. Це складно зрозуміти, коли ти вдома збирав по кілограму крупи, щоб доправити в будинок для літніх, людей з інвалідністю».

Команда Ярмія запропонувала міській владі долучати переселенців у життя громади.

«Хоча війна й почалася у 2014-му, та держава досі не мала розуміння, як поводитися з переселенцями. Ми — активна структура, підприємці, громадські діячі. Й переселенці.

Це добре, що ви нам щось дали. Та є питання: що ми тут робитимемо та як ви нас бачите в майбутньому?» — пояснює Павло Олексійович.

Так виник проєкт «Економічний розвиток громад». Менш як за два місяці в Умані провели економічний форум. Розробили пропозиції для чотирьох громад Черкащини. Надали аналітику, рекомендації щодо релокованого бізнесу та внутрішньо переміщених осіб.

Ключове питання, яке намагаються донести, каже Павло Ярмій, що вимушені переселенці — це унікальний шанс для розвитку громад. Це ресурс, який треба використати сповна. Адже одна з ключових проблем сьогоднішньої України — втрата людського капіталу.

«На жаль, ми поки що живемо в парадигмі радянського союзу: баби ще народять. Ні, не народять. Альфа й омега в тому, щоб утримати тих, хто залишився. І повернути, тих, хто виїхав. А для цього людей треба зацікавити», — переконаний Павло Ярмій.

Він вважає, що багато переселенців, які приїхали до Умані, активні й професійні. Але громади, особливо сільські, не хочуть чи не можуть знайти їм застосування.

«Ці люди мають різні компетентності, але ніхто не знає, як із ними працювати, як використовувати досвід, переймати практики, — каже Ярмій. — А потім ображаються, що приїжджі сидять у них на шиї. Та переселенці й самі мають зрозуміти, що їм ніхто нічого не винен, треба стукатися. А з другого боку, ми не «понаєхавшиє». Це й наша земля. Просто комусь пощастило, що до нього не дійшли окупанти».

Туризм — це економіка, а отже, розвиток

Павло Ярмій каже, що їхня організація працює з усіма переселенцями, не лише з Херсонщини:

«Переселенцям важче відкрити бізнес, вони не мають капіталу, доводиться все починати з нуля. Тому часто вони цього бояться. Крім того, жевріє надія, що зможуть повернутися додому», — пояснює.

В «Агентстві розвитку громад» таким людям допомагають отримати гранти, консультують. Організували кілька економічних форумів. У двох останніх взяли участь громади з Черкаської, Вінницької та Кіровоградської областей. Підписали меморандум про створення агрокластера «Шляхами трипільської праматері».

«Це своєрідна подяка території, яка нас прихистила. Хочу, щоб цей кластер став знаковим. Бо туризм — це економіка, а отже, розвиток», — каже Павло Ярмій.

На одній платформі зібрали дрібних виробників

Павло Ярмій разом із колегами заснували проєкт
«Це — крафт». Підтримують локальних виробників і ремісників, популяризують товари з натуральної сировини.

«Після нашої Перемоги в Україну приїде багато туристів. Вони захочуть побачити, в чому унікальність нашого народу, звідки він походить, і завдяки чому здолав ворога. Українці шість тисяч років тому мали будинки, кераміку, одяг. В цьому проєкті об’єднуються дрібні виробники, так звані крафтовики. А турист захоче й крафтових продуктів поїсти, й придбати на згадку сувенір. Ми повинні не просити: дайте нам кошти. А запропонувати: приїздіть і залиште тут свої гроші».

Цитата

Павло Ярмій про стратегію відновлення міст:
«Нам потрібне нове бачення міст, які зараз в окупації
чи в сірій зоні. Якими вони мають бути, щоб туди повернулися люди. А вертатися треба, інакше за що наші хлопці віддають життя. Та, щоб люди повернулися,
потрібні нові ідея і план».

До речі

Нова Каховка розташована за 80 кілометрів від Криму й за 78 кілометрів від Херсона. Це наймолодше місто в області, яке виникло на місці села Ключового з початком будівництва в 1950 році Каховської ГЕС. російські війська увійшли в Нову Каховку за кілька годин після початку вторгнення,
24 лютого 2022 року. Місто досі перебуває в окупації.

Фото автора.