Після того, як ворожі ракети знищили хату, а на фронті загинув глава родини, земляки придбали для багатодітної сім’ї Шевчуків із села Лисогірка нову хату.
А люди ще й досі «залатують» свої домівки. Тоді через ворожу атаку постраждало майже пів тисячі будинків. У більшості повибивало вікна, повиносило двері, попробивало чи позносило дахи. Та всі тішились, що обійшлось без людських жертв.
Утім, у багатьох родинах змушені були взятись за роботу, щоб відновити житло. Всі розуміли, що з ремонтами треба справитись швидко, до настання холодів.
Тож буквально на ранок після нічної ракетної атаки представники місцевої влади почали обходити двори у Лисогірці, Головчинцях, Голоскові, Русанівцях, Требухівцях, інших селах, щоб зафіксувати наслідки руйнувань.
Чи не найбільше постраждала Лисогірка. Потрібно було ремонтувати не тільки людські хати, а й навчальні заклади, адміністративні будівлі, заклади культури. Тоді загалом у громаді зазнало руйнувань п’ятсот приватних будинків, дві школи й дитячий садочок, лікарня, три будинки культури. Дісталось й історико-культурному заповіднику «Межибіж».
Практично одразу за роботу взялось комунальне підприємство «Добробут», а ще швидко з’явились добровільні аварійні бригади з ліквідації наслідків обстрілу. Всім було непросто. Але було розуміння й того, що літнім самотнім людям буде складно справитись з лихом самостійно. Тож практично вся громада прийшла на допомогу постраждалим селам.
У ті дні з цвяхами, шифером, склом, іншими матеріалами намагався допомогти весь Хмельницький район. Про капітальні ремонти не йшлось. На жаль, більшості селян нові віконні склопакети, сучасні дахові покрівельні матеріали чи великі ремонти просто не по кишені. Та намагались зробити все можливе, щоб осінні дощі та зимові холоди не дошкуляли людям. Тоді кожен зрозумів, що разом легше переживати біду.
Багатодітна родина Шевчуків із Лисогірки була просто у розпачі. Їхній дім зазнав чималих пошкоджень, і було зрозуміло, що матері з дітьми жити там неможливо.
Ще не встигли оговтатись від цієї біди, як сім’ю спіткало ще більше горе. За тиждень після ракетної атаки прийшло повідомлення, що на війні загинув батько і чоловік Віталій Шевчук. Уже за кілька днів його проводжали в останню путь.
З ким і де мала залишитись мати з дітьми? Та в селі знали, що родину, яка втратила і хату, і годувальника, не можна залишити без допомоги.
У селищній раді вирішили придбати для Шевчуків інший будинок. Ідею подав селищний голова Олександр Ткач. По допомогу звернулись до місцевих підприємців, і ті відгукнулись на чужу біду — разом купили хату. Але ж і вона потребувала ремонту. Треба було замінити металопластикові вікна, провести нову систему опалення, замінити твердопаливний котел, встановити бойлер... Коштує все це чимало, тож на доходи багатодітної матері не можна було сподіватись. Виручили місцеві підприємці із Головчинецького гранітного кар’єра, «Хмельницьк-рибгоспу», фермерського господарства «Агро-Повіт».
Селищний голова Олександр Ткач добре знає, новий дім у родини загиблого воїна з’явився завдяки спільним старанням односельців та доброчинців. Віталій Шевчук віддав життя за те, щоб Лисогірка, як і тисячі інших українських населених пунктів, не відчула ноги окупанта. А земляки віддячили йому за це турботою про його родину.
Хмельницька область.
Фото Олександра ТКАЧА.
