Це — подарунок від пацієнтів завідувача відділу мікрохірургії вуха і отонейрохірургії Державної установи «Інститут отоларингології ім. професора О. Коломійченка» АМН України, доктора медичних наук, професора Олега Борисенка. Протягом 2022 року у хірургічному відділенні на 30 ліжок виконали 1700 оперативних втручань, 2023-го — понад 2400. Тут повертають слух навіть найважчим пацієнтам. Більш як половина підопічних професора Борисенка та його колег — військовослужбовці Збройних Сил України.

Досьє «Голосу України»

Олег Борисенко — завідувач відділу мікрохірургії вуха і отонейрохірургії Інституту отоларингології ім. проф. О. Коломійченка АМН України, доктор медичних наук, професор. Один із основоположників отонейрохірургії в Україні. Закінчив Київський медінститут з відзнакою, після чого пройшов спеціалізацію з отіатрії і отонейрохірургії в університеті м. Бордо (Франція). Навчався в провідних профільних клініках Франції, Італії, Німеччини та США.

Президент Української асоціації отіатрів, отонейрохірургів та отоневрологів. Асоційований професор Державного університету медицини та фармації ім. Н. Тестеміцану (Молдова). Член-кореспондент Німецького товариства оториноларингологів, хірургів голови та шиї. Член президії Європейської академії отології і отоневрології. Єдиний представник України у міжнародній колегії отоларингологів CORLAS за всі часи її існування.

Чимало з них потім повертаються на фронт, зауважує Олег Миколайович.

— Вісімдесят відсотків мінно-вибухових травм супроводжуються акубаротравмою (контузією), травмою органів слуху, розривом барабанних перетинок, переламами слухових кісточок, ураженням скроневої кістки та слухового нерва, — пояснює мій співрозмовник. — Іноді це призводить до повної глухоти: нерв не витримує такої травми і повністю руйнується. Кільком таким бійцям, здається, чотирьом, з повною втратою слуху ми зробили кохлеарну імплантацію. Серед них є снайпер, який після цієї процедури знову повернувся на фронт. Уявляєте? Після білатеральної, тобто двосторонньої, кохлеарної імплантації пішов на передову! Надіслав мені фото: сидить зі снайперською рушницею і з цими імплантами у вухах. Я запитую: і як ти там, не втрачаєш зв’язок? Ні, каже, в мене навіть є одна посутня перевага — раніше за всіх чую наближення дронів. Тобто через імпланти якісь частоти він сприймає краще.

Для важкопоранених слух — це не просто здатність чути мову, зазначає медик.

— Це — важливий сенсорний елемент, який дає змогу спілкуватися зі світом і повертатися до життя після політравм. Коли людина нічого не бачить і не рухається, вона може на слух сприймати інформацію, реагувати. У мене були такі пацієнти, — додає хірург. — Ми повернули слух військовослужбовцю зі складними бойовими травмами — опіком обличчя, втраченим зором, втраченими руками. Тепер він чує, і для нього це величезна радість.

Надзвичайно морально стійкий і мужній хлопець...

На фронті зберегти слух бійцям допомагають так звані активні навушники, які дають змогу чути шепіт, але гасять звуки вибухів і контролюють, щоб середній рівень шумів не перевищував безпечні для людського вуха 82 децибели.

«Такі навушники, скажу відверто, є не в кожного. Якщо придбаєш їх собі, то й матимеш», — пояснює ситуацію військовослужбовець Олександр Цабенко. Він теж — один із пацієнтів професора Борисенка. За фахом — учитель, а нині — піхотинець, головний сержант взводу. «Пішов до військкомату сам, коли дізнався про Бучу. Мені сказали зачекати, а в березні вже викликали за повісткою, — пригадує він. — Спочатку захищав Сєвєродонецьк. Воював по всій лінії зіткнення: Донецька область, Луганська... В жовтні під Куп’янськом отримав мінно-вибухову травму, внаслідок чого пошкодив зір і втратив барабанні перетинки. Звернувся до цього закладу, адже тут працюють фахівці, які можуть допомогти мені відновитися, щоб у подальшому продовжити робити свою справу — захищати Україну. Хлопці вже чекають!»

Це друга його травма за 18 фронтових місяців. «У бойових умовах захисне спорядження часто втрачається, — розповідає Олександр. — Мене після поранення витягли в одній обгорілій флісці».

Під час розмови раптом з’ясовується, що у нього досі немає статусу учасника бойових дій. Тому що на фронті часто втрачаються ще й документи, а «коли заводять на бойові чергування, паперами займатися просто ніколи».

Попри це усі послуги в Інституті отоларингології військовослужбовці отримують безплатно, включно з операціями з відновлення барабанних перетинок (саме таку довелося зробити Олександру) та за потреби протезуванням слуху.

Такі самі умови — і для цивільних. «Протезування слуху у нас безплатне, імпланти пацієнти отримують за державною програмою, черг сьогодні немає, хворий може отримати імплант протягом декількох тижнів, — уточнює Олег Борисенко. — Більшість наших операцій проводиться в межах пілотного проєкту із запровадження нового механізму фінансування, передбаченого постановою уряду № 181 від 3 березня 2021 року «Деякі питання впровадження та реалізації нового механізму фінансового забезпечення надання спеціалізованої медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах Національної академії медичних наук». Це означає, що хворі нічого не витрачають на такі оперативні втручання, коштом пілотного проєкту покриваються медикаменти, всі операційні витрати. Все необхідне для цього є».

До речі, першу в срср операцію з кохлеарної імплантації зробили саме в київському Інституті отоларингології. Нечуючим пацієнтам вживили електронний пристрій, стимулятор до слухового нерва, і завдяки цьому повернули слух.

«Таку операцію провів у 1991 році професор Юрій Сушко, — розповідає Олег Борисенко. — Я тоді йому асистував, був молодим лікарем. У деяких країнах Східної Європи за тих часів ще не виконували таких оперативних втручань, у росії провели вже після нас, і то за допомогою німецьких хірургів. А ми все робили самі, своїми руками. Згодом створили Асоціацію отохірургів, яка поширює наш досвід. На базі інституту започаткували курси з мікрохірургії вуха, куди з 1999 року регулярно приїздили на навчання лікарі з усього колишнього радянського союзу, всієї Східної Європи, азійських країн. І тоді створили наш унікальний відділ — мікрохірургії вуха і отонейрохірургії».

Загалом тут пройшли навчання понад 600 лікарів. До Інституту отоларингології приїздили за досвідом медики з Польщі, Лівії, Ізраїлю, росії, білорусі, Литви, Латвії, Естонії. «Щороку ми проводили міжнародні семінари, на які запрошували наших колег з Європи, США, — пригадує Олег Миколайович. — Разом читали лекції, виконували показові операції для лікарів, і в них була можливість бачити на власні очі, як працюють українські хірурги, французькі, німецькі, американські, і порівнювати різні школи. Тому і пацієнтів у нас завжди було багато. Після того як почалася російсько-українська війна, зрозуміло, що контакти з росіянами та зі всім східним крилом перервали».

Часто до Інституту отоларингології звертаються як до останньої інстанції, після невдалих медичних маніпуляцій.

— На відміну від побутових бойові травми слухового апарату рідко загоюються самі, бо під час вибуху барабанна перетинка розлітається на шматочки і все це потрапляє всередину, в барабанну порожнину, разом з брудом і пилом, та ще й супроводжується опіками, — пояснює Олег Борисенко. — Іноді такі перфорації намагаються закривати напівхірургічними методами: наклеювати на перетинку плівочки — фібринові чи з концентрованої плазми, залишаючи у барабанній порожнині невидалене сміття. Більше половини таких пацієнтів потім знову повертаються до стаціонару, їх доводиться оперувати. Ми закриваємо барабанну перетинку фрагментом фасції — плівки, що огортає скроневий м’яз.

Інститут отоларингології активно співпрацює з Головним військовим клінічним госпіталем, де медики рятують бійців після складних поранень. «Ми до них часто виїжджаємо, — розповідає Олег Борисенко. — Є хворі з комбінованими травмами, яких не можна перевозити, тому оперуємо їх там. Колеги з військового госпіталю теж до нас приїздять, вивчають наш досвід, потім роблять такі операції самостійно».

Операційний день Олега Борисенка може тривати з 11-ї ранку і до 10-ї вечора. За два роки повномасштабної війни його графік майже не змінився.

«Після 24 лютого 2022 року я щодня їздив на роботу з передмістя, але ми не працювали в звичному режимі майже два місяці, — розповідає лікар. — Частину пацієнтів виписали. Персонал фактично жив в інституті. У понеділок дорогою до Києва я заїжджав за медичною сестрою, привозив її на роботу, щоб вона чергувала, а потім у п’ятницю відвозив додому. Машин на Обухівській трасі тоді майже не бачив, я їхав один».

«Усі тоді дуже хвилювалися: що нас чекатиме? Як це все пережити? — пригадує палатна медсестра Людмила Білявська. — Багато пацієнтів не змогли поїхати додому і лишилися тут. Підтримували одне одного. Волонтери привозили нам їжу, а Олег Миколайович допомагав діставатися на роботу, адже транспорт не ходив».

Старша медична сестра відділення Світлана Копченко добре пам’ятає розгубленість перших днів великої війни: «Треба було вирішувати, що робити з хворими, які перебували на стаціонарному лікуванні». Проте вже в квітні тут відновили проведення планових оперативних втручань.

— Під час війни в нас стало більше пацієнтів з акубаротравмами, з мінно-вибуховими травмами, з посттравматичними перфораціями барабанних перетинок, закритими черепно-мозковими травмами, з порушеннями слуху, рівноваги, посиленням вушного шуму, з головними болями, — розповідає завідувач відділення реконструктивно-відновлювальної хірургії вуха та отонейрохірургії Григорій Поліщук. — Оперуємо, відновлюємо барабанні перетинки, слухові кісточки, лікуємо неврити слухових нервів.

Найскладніші і найтриваліші операції тут виконують в кооперації з фахівцями Інституту нейрохірургії ім. академіка А. Ромоданова Національної академії медичних наук України.

— Йдеться про пухлини основи черепа, яремного отвору або скроневої кістки, — додає Олег Борисенко. — Такі операції тривають довго, інколи — до 10—12 годин, бо вони занадто складні. За кордоном їх виконують лише у великих університетських клініках. А ми робимо у себе. Наше відділення — єдиний в Україні центр, де видаляють такі пухлини. Отонейрохірургію розпочали розвивати в інституті ще наприкінці 1990-х років. Це новий напрям у нашій спеціальності, на межі нейрохірургії і отоларингології.

Для таких оперативних втручань виділяють окремий день, коли на забезпечення складних операцій працює все відділення. «Один хірург оперує 2—3 години, потім на його місце стає інший. Найдовша і найскладніша операція почалася о десятій ранку і закінчилася о другій годині ночі.

У відділенні допомагають і пацієнтам з ураженнями лицьового нерва — коли він травмується чи розривається внаслідок перелому скроневої кістки або вогнепального поранення. «Робимо пластичні операції, зшиваємо лицевий нерв чи заміщуємо його іншим нервом, щоб відновити тонус і рухи м’язів обличчя. Щоб людина могла усміхатися, кліпати, закривати очі. Щоб обличчя було природне і симетричне».

Сьогодні у відділенні працює дев’ять лікарів, а до великої війни було десять. Один із провідних українських отохірургів — Олександр Папп — загинув 16 травня 2022 року при виконанні військового обов’язку. Пішов у кращий світ у 41 рік.

— У нього залишилися батьки, дружина, двоє прекрасних діток — син і донька. Це страшна втрата і для родини, і для медичної науки, — Олег Борисенко зупиняє погляд на фотографії загиблого колеги. — Сашко понад 15 років був науковим співробітником і лікарем відділення, робив надскладні операції, тимпанопластики різної складності, операції на основі черепа. Саме перед війною ми з ним їздили до Кишинева, де разом з місцевими нейрохірургами видаляли вестибулярну шваному (пухлину задньої черепної ямки) з доступом через скроневу кістку. Така операція тоді вперше була проведена в Молдові.

Олександр Папп жив з родиною у Гостомелі. Коли на початку повномасштабного вторгнення його будинок було зруйновано, вивіз дружину та дітей до батьків на захід України і там пішов у тероборону. Через три місяці вже працював за 20 кілометрів від фронту як військовий лікар.

— Сашко загинув під час операції, ракета прилетіла просто в операційну... Цього не мало статися! Таких фахівців взагалі не можна відправляти на фронт! — переконаний Олег Борисенко. — Щоб підготувати отохірурга рівня Олександра Паппа, потрібно 10—15 років! Фахівців, здатних виконувати таку надскладну роботу, критично мало: чотири в нашому відділенні і ще до п’яти загалом в Україні.

— А вам телефонують колеги з росії? — цікавлюся в Олега Миколайовича.

— Ні. Жодного дзвінка, жодного електронного листа, жодного запитання «як справи?». Хоча в мене там стільки друзів було до війни — і серед колег-професорів, і серед лікарів! Стільки учнів було в росії! Мене і тепер запрошують на міжнародні конференції, але, по-перше, немає настрою їхати, бо якось усі думки тут, а, по-друге, не хочу бачитися з цими людьми, бо можу просто не стриматися. Адже їх теж туди запрошують!»

Тим часом росіяни на знак вдячності обстрілюють Україну практично з усіх видів озброєнь, тож пацієнтів з бойовими травмами у наших медиків, на жаль, не бракуватиме. Час від часу прилітає й за кілька кварталів від робочого кабінету Олега Борисенка, від чого стіни ЛОР-інституту здригаються, як у перші дні великої війни. Та попри все тут продовжують оперувати і надавати послуги, без перебільшення, світового рівня.

Гарний хірург має вдосконалювати свої навички все своє життя, вважає Олег Борисенко. Саме тому він навчався і стажувався не тільки в українських фахівців, а й у найкращих клініках Франції, Італії, Німеччини та США.

Зокрема, в інституті вуха Х. Хауза у США та інституті Жоржа Портманна у Франції.

«Я навчався в Бордо, а згодом і сам майже три роки був президентом інституту Портманна, — розповідає лікар. — Ми організовували спільні конференції, вони приїжджали до Києва, а я читав лекції у Франції, проводив там курси».

В Україні центри протезування та відновлення слуху сконцентровані в столиці та ще кількох великих містах, і це дещо ускладнює доступ до високоспеціалізованої допомоги мешканцям глибинки. «Є потужні отоларингологічні центри в Дніпрі, Тернополі і Запоріжжі. Такий само осередок створюємо в Ужгороді на базі міжрегіонального нейрохірургічного центру в обласній лікарні. До цього міста приїздить багато хворих, зокрема і військових, на операцію чи реабілітацію. Ми там теж оперуємо. Торік разом з німецькими колегами провели в Ужгороді курси лікарів-отохірургів для 40 слухачів», — розповідає Олег Борисенко.

Певні види оперативних втручань наші медики ще не навчилися виконувати — наприклад, стовбурово-мозкову імплантацію при вадах органів слуху. Але це — справа часу.

«Загалом весь обсяг допомоги, що стосується поширеної патології ЛОР-органів, сьогодні можна отримати в Україні, — запевняє Олег Борисенко. — Для цього не потрібно їхати за кордон! Деякі речі ми робимо краще, ніж там».

Довідково

Кохлеарна імплантація — метод протезування слуху, за допомогою якого звукові коливання перетворюються на електричні імпульси і передаються до слухового нерва. Зовнішня частина системи (звуковий мовний процесор) розташовується за вухом, а внутрішня (імплант, що складається з приймача-стимулятора та електродної решітки) розміщується під шкірою та вживляється до завитки.


«Все буде добре!» — запевняє Олег Борисенко свого пацієнта військовослужбовця Олександра Цабенка.​

Фото Олександра КЛИМЕНКА.