Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії є надзвичайно важливим міжнародним документом, який визначатиме союзницькі відносини між Сполученим Королівством і Україною на багато десятиліть вперед. Про це заявив на своїй сторінці у Фейсбуці голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжнародного співробітництва Олександр Мережко (на знімку).

«Цей міжнародний документ є також цікавим з погляду науки міжнародного права, оскільки тут виникає декілька важливих запитань: 1) чи по-
требує цей документ, ця угода, ратифікації у Верховній Раді? 2) чи є ця угода з погляду міжнародного права міжнародним договором чи політичною домовленістю? — наголосив голова комітету. — Одразу треба зазначити, що якщо ця угода не є міжнародним договором, тоді вона не потребує ратифікації в парламенті. Що стосується поняття «договір» у міжнародному праві, то його треба чітко відрізняти від міжнародної політичної домовленості.

Інакше кажучи, всі міжнародні угоди можна поділити на дві категорії: 1) міжнародні договори, які є юридично обов’язковими, тобто які створюють юридичні (міжнародно-правові) зобов’язання, та 2) міжнародні політичні домовленості, які, на відміну від договорів, не регулюються міжнародним правом. Міжнародні політичні домовленості в західній юридичній літературі часто називають Memorandum of Understanding (MOU)».

Водночас Олександр Мережко зазначає, що міжнародна угода, яка не є міжнародним договором, однак не є чимось «гіршим», ніж договір. «Просто вона має не силу юридичної обов’язковості, а морально-політичну силу в міжнародних відносинах. Коротко кажучи, MOU, політична домовленість, на відміну від договору, не може бути реалізована в правовому порядку, наприклад, шляхом звернення до суду. Хоча на практиці сила політичної домовленості може бути не нижча, ніж сила договору. Тут усе залежить від волі сторін угоди дотримуватися її положень. Держави частіше застосовують в міжнародній практиці політичні домовленості заради зручності, оскільки тоді не виникає потреба в ратифікації таких домовленостей», — пояснив голова Комітету з питань зовнішньої політики та міжнародного співробітництва.

Цікаво, що, за його словами, на практиці буває доволі складно провести чітку межу між політичною домовленістю і договором, оскільки сторони часто намагаються надати політичним домовленостям вигляд договору.

Теоретично різниця між договором і політичною домовленістю полягає в намірі сторін. Якщо сторони угоди мають намір надати цій угоді обов’язкового характеру, підпорядкувати її міжнародному праву, то це — договір, а якщо сторони не мають такого наміру, то це — міжнародна політична домовленість.

З огляду на сказане, підсумовує Олександр Мережко, Угода про співробітництво навряд чи потребує ратифікації Верховною Радою. Чому? Тому що в тексті цієї Угоди чітко сказано, що вона «набирає чинності з моменту підписання». Тобто висловлювати згоду на обов’язковість угоди, яка вже набрала чинності, шляхом ратифікації, просто немає сенсу. Якби була потреба в ратифікації, то процес укладення угоди мав би інакший вигляд: спочатку висловлюється згода на обов’язковість угоди шляхом ратифікації, а вже потім угода набирає чинності (наприклад, шляхом обміну ратифікаційними грамотами).

«І нарешті питання щодо природи цієї Угоди: чи є вона міжнародним договором чи міжнародною політичною домовленістю? Є декілька аргументів, що ця Угода є, швидше, політичною домовленістю, — вважає О. Мережко. —

По-перше, на це вказує факт набрання чинності з моменту підписання. Це є, швидше, властивим для політичних домовленостей. Хоча можна зустріти деякі договори, які також набирають чинність з моменту підписання. По-друге, деякі положення Угоди можуть нагадувати у своїх формулюваннях положення політичного характеру. По-третє, для двосторонніх міжнародних договорів типовим є рівна автентичність мов, на яких укладено договір, тоді як дана Угода не передбачає цього. Цікаво також, що Прем’єр Великої Британії, говорячи про Угоду, вживав термін «запевнення», а не термін «гарантії». Річ у тім, що в західній юридичній традиції термін «гарантії» має характер юридичної обов’язковості, тоді як термін «запевнення» має, радше, політичне забарвлення». Водночас голова комітету відзначає, що для повного розуміння природи цієї Угоди треба звернути увагу на те, чи буде її ратифікувати британський парламент.