До Дня Незалежності України Освітній центр Верховної Ради України презентував спеціальну збірку історій від юних українців у межах Всеукраїнської акції єдності «Разом до Перемоги».
Аби про маленьких лицарів нації дізналося якомога більше людей, «Голос України» разом з Освітнім центром Верховної Ради України започаткував на сторінках газети рубрику «Незламні діти».
У дописах збережено стиль і правопис оригіналу. А також представлено малюнки, створені в межах всеукраїнського флешмобу «Діти України за мир».
Пономаренко Діана, 14 років.
Харківська область, Краснокутський район,
с. В’язова.
«Кожен громадянин робить конкретний внесок у життя держави, її добробут під час війни. Тільки так зараз можна донести свої патріотичні почуття. У такий складний час ми не можемо стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас.
За час війни ми об’єдналися ще сильніше, ніж було до війни. Всі роблять те, що можуть. Моя родина також долучилася до допомоги ЗСУ. Ми з мамою пекли пиріжки, хліб, тістечка для наших захисників, бо завдяки їм ми прокидаємось під тихим небом. Вкладали всю душу, бажаючи воїнам повернутися живими й здоровими. Мої малюнки — це, мабуть, мало для перемоги, але я вірю, що разом з ними я дарую захисникам і захисницям віру в нашу незламність, нашу Перемогу. Акція в нашому ліцеї «Обігрій солдата» дала мені можливість показати себе не тільки майстринею плетіння теплих речей для воїнів, а ще й людиною, яка віддає тепло свого серця.
Новорічні подарунки для діток — переселенців — це теж акція, спрямована на те, щоб допомогти таким дітлахам, що змушені були покинути свої домівки, краще адаптуватися в нових умовах і почувати себе безпечно. Також я віддала необхідні речі біженцям, які проживали в нашому селі, плела з бісеру обереги для підтримки бойового духу наших незламних ЗСУ. Разом з працівниками ліцею збирали кошти — донатили.
І, звичайно, я розумію, що моїм головним завданням наразі є добре навчатися, стати в майбутньому кваліфікованим спеціалістом, тому докладаю до цього всіх зусиль.
Ми з друзями намагаємось робити все більше і більше, щоб нарешті кожен захисник нашої країни повернувся додому, до сім’ї, яка його чекає. Щоб кожна українка та українець повернулися до своїх рідних домівок. Ми обов’язково все відбудуємо!
Наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча, і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила — в єдності. Нам є чим пишатися, нам є для чого жити. Разом до Перемоги!!! Слава Україні!!!»
Коворотуша Карина, 13 років.
Криворізька гімназія
№ 114 Криворізької міської ради Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг.
«Усіх вітаю! Я — Карина Коворотуша з Кривого Рогу. Як я наближаю Перемогу? Почну ось із таких міркувань. Як тільки почалась війна, хотілось вірити, що це лише страшний сон, що потім я прокинусь і буду жити звичним для мене життям. Але, на жаль, війна — справжня і дуже жорстока реальність. З перших днів повномасштабного вторгнення я прагнула допомагати країні й ЗСУ, та не знала як це зробити. В моєму рідному Інгулецькому районі відкрилося декілька волонтерських центрів, з’явилося багато бажаючих допомогти. Також почали приїжджати люди, які були вимушені покинути рідний дім через російську агресію...
У березні моя родина теж вирушила до Польщі... Коли ми нарешті знайшли там домівку, хоча домом це було складно назвати, мене не покидала думка про те, що б піти у місцеві центри допомоги українцям та почати там волонтерити. Ми з мамою постійно донатили на різні потреби ЗСУ, відносили речі для переміщених осіб. Щоправда, бажаючих було і без того багато, але я чекала, коли потрібна буде моя допомога саме там...
У квітні я приїхала до дому. А вже влітку допомагала складати посилки з одягом для наших військових. Я приносила також тканину для плетіння маскувальних сіток до КГ 114, де навчаюсь. З початком навчального року я ходила до гімназії, що б знімати відео на підтримку наших захисників. Разом із лідерами з інших класів ми вітали військових і волонтерів зі святами, бажали скорішої Перемоги та повернення додому. Я писала листи військовим та волонтерам, готувала солодощі, створювала малюнки та листівки, виготовляла окопні свічки, збирала кошти на грілки для військових.
Ми з друзями намагаємося робити все більше і більше, що б нарешті кожен захисник нашої країни повернувся додому, до сім’ї. Що б кожна українка та українець, які вимушені були їхати з країни, повернулись в свою рідну домівку. Я дуже хочу, щоб всі ми разом продовжували жити, відбудовувати Україну та радіти».
