На Софійському майдані в Києві 22 січня 1919-го Галичина й Наддніпрянщина об’єдналися в єдину державу.

Про те, чому ця дата важлива для української державності, що вона означає сьогодні, ми запитали в народних депутатів, представників різних фракцій і груп у Верховній Раді.

Олексій МОВЧАН, фракція «Слуга народу»:

— За простим словом соборність стоїть історія великої країни. У 1919 році українці об’єднали Українську Народну Республіку й Західноукраїнську Народну Республіку. Це мало величезне значення для зміцнення національної ідентичності та формування державності. День Соборності — символ перемоги над внутрішніми розбіжностями.

Сьогодні ми, українці, об’єднали Європу й увесь цивілізований світ проти зовнішнього агресора. Тому 22 січня стає не лише важливою датою минулого, а й днем сучасного національного спротиву. Існуванню нашої держави загрожує той самий ворог. Наші предки змогли його подолати. Це дає нам силу й віру, що й ми переможемо.

Повномасштабна війна стала випробуванням єдності українців. Ми гідно його проходимо — згуртувалися, боремося, підтримуємо армію й тих, хто втратив домівки. Поступово відновлюємо зруйноване. Тисячі добровольців захищають країну, тисячі волонтерів допомагають армії, мільйони громадян щодня донатять на Збройні Сили.
Українська нація довго була під зовнішнім впливом. І хоч ми досягли чимало, її становлення триває. Набуваємо досвіду, робимо помилки та вчимося на них, спотикаємось, падаємо, але підводимося і йдемо далі.

Одним із чинників, які об’єднують націю, є культурна спадщина. Збереження та розвиток мови, традицій, національних свят та історичних пам’яток сприяє формуванню нашої ідентичності. Наша правда й сила — в соборності.

Лише пліч-о-пліч зможемо захистити країну і свободу.

Сергій СОБОЛЄВ, фракція «Батьківщина»:

— Це дуже символічний день, особливо в умовах російської агресії. Українці, які були розкидані по всіх світах, завжди боролися за свою державність. Події, що сталися 105 років тому, показують, як українська нація змогла знайти в собі сили об’єднати частини, які були завойовані й належали різним імперіям.

Нині триває наша боротьба за незалежність. І треба розуміти, що ті події були значущими, вони істотно вплинули на формування української державності й нації.
російська агресія дала поштовх до розуміння, що Українська держава є не просто об’єднавчим чинником, а єдиною точкою на планеті, де українці відчувають себе на своїй землі. Важливо, що сьогодні українці згуртовані у прагненні незалежності й боротьбі за цю незалежність.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, фракція «Європейська солідарність»:

— 22 січня ми згадуємо дві дати. 1918 рік, коли вперше у XX столітті було проголошено незалежність України — Четвертий Універсал. А у 1919-му відбулося проголошення Акта Злуки.

Чому важливо акцентувати й на першому, й на другому. Ці дати показують глибоке коріння війни з росією, яка триває понад 100 років. Нагадують, що ми захищаємо і чому варто це захищати. Бо втрата соборності й незалежності на початку 1920-х спричинила багато жертв — мільйони українців були вбиті й закатовані комуністичним тоталітарним режимом.

Це важливо й тому, що росія намагається ширити міфи, що України як держави не існувало. Нібито її створив чи то ленін у 1918 році, чи то сталін у 1939-му. 22 січня як день проголошення незалежності й день злуки українців, які об’єдналися з власної волі, спростовує цей міф російської пропаганди.

Об’єднати дві держави — це було непросте завдання. Українці як нація формувалися в розділеному середовищі. Частина територій була під росією, частина — під Австро-Угорщиною. Це розділення тривало сотні років. Але українцям вдалося зберегти розуміння національної єдності на культурному рівні, а потім трансформувати його в політичні рішення. І коли почали створювати свою державу на руїнах двох імперій, виникла ідея, що Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка мають об’єднатися. Це до певної міри було феноменом: народ, який так довго був розділений, зберіг потребу в єдності. І в дуже непростих умовах 1919 року зумів довести цю ідею до конкретного політичного рішення.

Так, ця єдність тоді проіснувала недовго. Бо Україна опинилася у складних умовах — її завойовували східні й західні сусіди. Але це відіграло колосальну політичну роль. І коли Україна знову почала відновлюватися на руїнах совєцького союзу, той самий день 22 січня мобілізував українців. У 1990 році відбулася одна з наймасштабніших акцій — «Живий ланцюг» (21 січня 1990 року українці стали в живий ланцюг, який з’єднав людей з Івано-Франківська, через Львів до Києва. Це була одна з наймасштабніших акцій у світовій історії. У ній взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, майже 450 тисяч осіб. За неофіційними — від 1 до 5 мільйонів. — Ред.). Це ще один сильний крок, який показав і українцям, і всьому світу, що ми прагнемо бути єдиними й ми можемо бути єдиними.

Андрій ОСАДЧУК, фракція «Голос»:

—День Соборності залишається міфологізованим символом і святом, яке більшість українців мало розуміють у деталях. Як, власне, й інші важливі дати нашої історії, які радянська влада десятиліттями стирала із пам’яті народу, нищила всіма доступними способами. Але День Злуки, безумовно, сприймається переважною більшістю як символ перемоги і єднання, чим власне і було 22 січня 1919 року.

Це була історична спроба народу України, який після хаосу Першої світової війни, будучи розпорошений на землях кількох імперій, отримав шанс створити свою єдину державу. І вона була створена, і де-факто, і де-юре. На жаль, внаслідок політичних та організаційних помилок, безглуздої політичної конкуренції, інфантильності Заходу, який не розумів і не сприймав ролі та місця Української держави на європейській карті, спроба зацементувати державність України на споконвічних землях українського народу закінчилася тоді колапсом.

Ціна поразки була катастрофічною. Для України почалися жахливі десятиліття — депортації, розстріли інтелігенції, мільйонні жертви Голодомору, репресії 1937—1939 років, жахіття Другої світової війни, де Україна потерпала і від фашистської Німеччини, і від радянської влади. Зазвичай після таких тривалих жахіть і масового геноциду народи назавжди зникали з географічних і політичних карт світу, але Україна і її народ вижили.

Нині, в час великої війни, маємо критично дивитися на ситуацію. Україна розділена з 2014 року. Частина її захоплена, частина — анексована нашим споконвічним ворогом. І ризик подальшого розділення високий. Бо сила ворога істотна. Чи зможемо ми переламати ситуацію, значною мірою залежить від нас. І від того, наскільки нам вдасться залучити Захід до збереження світового порядку, побудованого на правилах і законах міжнародного права. Сьогодні, на відміну від тих часів, українці згуртовані.

Дотепер консолідувати нас не змогли ні політики, ні заклики чи ідеї, ні економічні реформи. Але нас зблизили одне бомбосховище, одна траншея, один бліндаж. Спільна евакуація й життя у вигнанні в очікуванні можливості повернутися. Жодних гарантій у цьому світі ніхто нікому не дає. Та шанси перемогти і завершити війну на наших умовах залишаються досить високими. Але багато залежить від нас. Просто чекати, що завершиться війна, — безглуздо. Пам’ятаючи про падіння Української Народної Республіки на початку ХХ століття, маємо зробити все, щоб сучасна українська республіка існувала наступні десятиліття і століття як єдина демократична неподільна унітарна держава на споконвічних землях українців.

Тарас БАТЕНКО, голова депутатської групи «За майбутнє»:

— 22 січня 1919 року відбулася історична подія. Українська мрія про єдність, свободу й незалежність набула реальних обрисів. Було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Століттями розірваний український народ об’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Соборність сьогодні, як і багато років тому, — це єдність навколо головних ідей: неподільність українських земель від заходу до сходу, від півдня до півночі. Можливість жити у вільній державі, з потужною національною економікою, розвиненим малим, середнім та великим бізнесом, у країні, яка сама визначає своє майбутнє.

Втілення єдності — це справи, спрямовані на розвиток і зміцнення держави. І кожен на своєму місці має докладатися до цього — серцем і розумом.

Українська нація об’єднана мовою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, духовно-культурними та політичними цінностями, усвідомленням своєї ідентичності. Наше завдання берегти її, продовжуючи в наступних поколіннях. Сьогодні націю гуртують допомога, повага одне до одного, взаємопідтримка. Тож хай розум, воля і любов до свого краю згуртовують нас навколо високої мети — процвітання соборної незалежної демократичної могутньої України.

Олег КУЛІНІЧ, голова депутатської групи «Довіра»:

— День Соборності — це нагадування про важливі сторінки української історії. Про незламність нації, яка була розділена між кількома державами, але не втрачала єдності. А також про те, що війну за незалежність з російськими окупантами ми ведемо не з моменту повномасштабного вторгнення і не з часу анексії Криму та окупації частини Донбасу, а значно давніше. Незалежна Україна не давала їм спокою ні тоді, ні нині.

День Соборності — це руйнування імперських міфів про якихось «окремих» і «різних» українців. Ці наративи століттями спрямовувалися на внутрішню ворожнечу. Але вони не діють — українці із заходу і сходу разом воюють проти окупантів. Вони знають, де їхній ворог, і знають, за що борються — за європейську, демократичну, успішну державу.

Війна з окупантами йде не лише за територію. А й за майбутнє, за перспективу для наших дочок і синів. Багато наших військових кажуть, що не хочуть залишати війну у спадок своїм дітям. Я переконаний, що думка про наступні покоління і є одним із чинників, які об’єднують українців у боротьбі з ворогом.