Їхні укладачі ці терени позначали як «Україна», «Україна — земля козацька».

Розпочинається виставка з мапи «Східна Європа до кінця ХІІІ століття за Літописом Руським», на якій вказано межі держави Русь зі столицею у Києві та центрами земель-князівств й удільних князівств.

«Цей документ перекладав, укладав та доповнив коментарями науковець Леонід Махновець, — зазначає директорка Музею історичного центру міста Києва Наталія Клименко (на знімку). — Саме ця карта показує межі найбільшого розширення держави до ХІІІ століття. Це була велика праця, за яку автор удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка. Леонід Махновець мав ґрунтовні знання про тогочасну державу, князів. Працював над літописом 37 років».

В експозиції також широковідома мапа нюрнберзького картографа Йоганна Баптиста Гоманна «Україна, або Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії» (1712). Основою для неї стали карти України французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана. У 1639 році він уклав рукописну карту Tabula Geographica Ukrainska («Українська географічна карта»). Пізніше Гійом Боплан видає ще кілька варіантів карт України, а також публікує твір під назвою «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» (1651).

На мапі Йоганна Гоманна, що відображала театр воєнних дій Великої Північної війни, позначено місце Полтавської битви 1709 року. На її картуші зображений гетьман Іван Мазепа та його прихильники. Бачимо тут і латинське написання «Укранія» («Вкранія») — так Україна досі позначається італійською, іспанською, португальською. Водночас території на карті підписані словом «Україна».

«На картах XVII—XVIII століть Україна — це цілісність і сукупність земель, що перейшли під владу козаків — того лицарського стану, який перейняв державність у Русі, тим самим ствердивши, що виключно Україна є спадкоємцем давньої Русі, — додає Наталія Клименко. — Україна була тоді однією з найбільш ретельно картографованих територій Європи і на картах відомих європейських картографів Гійома Левассера де Боплана, Нікола Сансона, Йоганна Гоманна, Юбера Жайо вписалась у тогочасну картографію під назвою «Україна» і часто з додатком Terra Cosacсorum («Земля козаків»)».

Серед історичних документів, які спростовують міфи кремля, що претендує на українські землі, як на свої, — «Мапа Української Народної Республіки» (Харків, 1918). Наталія Клименко наголошує, що експерти вважають цю карту сенсаційною, оскільки вона існує в одному екземплярі та показує кордони України початку минулого століття. «На цій карті територія УНР певною мірою відповідає кордонам, затвердженим Берестейським договором 1918 року, — каже директорка музею. — Крім Волинської, Київської, Чернігівської, Полтавської, Подільської, Катеринославської та Харківської областей, вона включає південну частину Підляшшя, південну частину Полісся (Берестейщина, Пінськ, Мозир), північну частину Таврійської губернії без Криму».

До складу УНР на цій карті включено й українські етнічні землі, приналежність яких до України договір не визначав, — це південна частина Курщини (Путивль, Рильськ, Суджа, Білгород, Короча, Новий Оскіл), частина Бессарабії. Мапа зберігалася в родинному архіві Голубченків із Сум, які в 2005-му передали її до Державного архіву обласного центру.

У фондах Львівського історичного музею зберігається унікальний оригінальний документ — «Карта України 1918 року», видана у Відні. На ній нанесено кордони УНР станом на жовтень 1918-го. За цим документом до Української держави належали території Придністров’я, частина білорусі — Гомельщина і Берестейщина і східна Слобожанщина, сучасна Курська і Воронізька області (територія України простяглася вглиб нинішньої білорусі на 80—150 км, а на Курщині і Вороніжчині — на 250 кілометрів).

У радянський час карти України 1918 року цілеспрямовано знищувалися, а за їхнє зберігання загрожувало 10 років за ґратами. Унікальний документ львів’янин Михайло Гаврилів випадково купив на базарі в Івано-Франківську в середині 1980-х років.

Кандидат історичних наук Дмитро Гордієнко з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України зазначає: «Мапи доводять, що здавна ми були частиною середземноморської цивілізації. Дуже важливо, що на всіх картах ми бачимо саме Київ. Ми маємо розуміти, де наша земля й що ми маємо боронити. На мапі 1919 року французькою мовою, яка була представлена на Паризькій мирній конференції, ми бачимо, в яких межах була Україна, виходячи з наявності на цих територіях української етнічної більшості. І як за 100 років, через російсько-совєцьку окупацію, ми втратили багато територій — Кубань, узбережжя Каспійського моря».

Виставка, організована Музеєм історичного центру міста Києва, триватиме до 8 лютого.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.