До Дня Незалежності України Освітній центр Верховної Ради України презентував спеціальну збірку історій від юних українців у межах Всеукраїнської акції єдності «Разом до Перемоги». Аби про маленьких лицарів нації дізналося якомога більше людей, «Голос України» разом з Освітнім центром Верховної Ради України започаткував на сторінках газети рубрику «Незламні діти».

У дописах збережено стиль і правопис оригіналу. А також представлено малюнки, створені в межах всеукраїнського флешмобу «Діти України за мир».

Мельник Назар, 9 років.
КЗ «Хащуватський ліцей» Гайворонської міської ради Кіровоградської області, с. Бугове.

«Усім привіт! Мене звати Мельник Назар. Розповім вам як я наближаю заповітний День нашої Великої Перемоги.

Так як я навчаюся у школі, то моє основне завдання — здобувати знання, що я й роблю. Маю вже кілька нагород за участь у творчих Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах, які проводилися з метою підтримки ЗСУ. Також я охоче малюю малюнки для наших дорогих воїнів і передаю на фронт.

Коли жорстока війна увірвалася в моє сонячне дитинство, я замислився: «Чим ще можна допомогти нашим захисникам?» Приносив бляшанки для виготовлення окопних свічок, майстрував обереги. А ще з мамою забрали майже усі скляні баночки, що підходили для закрутки м'ясних консерв, і віднесли у школу. Приносили також продукти, чистили цибулю і моркву. Допомагали, як могли. Потім усім класом пакували і відправляли посилки для наших воїнів. Я приносив ліки, шоколад, чай, каву, печиво, консервовані огірки, помідори та інші продукти. А ще ми з однокласниками приносили овочі, щоб передати їх для харчування людей похилого віку, котрі перебувають у місцевій лікарні. Цим людям так потрібна підтримка, тепло, допомога.

Ось так ми наближаємо Перемогу України, усі і кожен. Все буде Україна!»

Мовчан Богдан, 11 років.
Охтирська ЗОШ І—Ill ст. № 1, Сумська область, м. Охтирка.

«Усім привіт, мене звати Богдан, мені 11 років, і я з міста-героя Охтирка. Уже більше року точиться кровопролитна війна за правду, за незалежність та волю. Я вірю в те, що добро переможе зло.

Як і багато інших сімей нашого міста, ми вимушені були покинути домівку на деякий час. Слава Богу і нашим військовим, а особливо 93-ій ОМБ «Холодний Яр», за мужній спротив і відчайдушну боротьбу за наше місто. Воно зазнало багато руйнувань, людських втрат, але вистояло як фортеця. Не вдалося ворожим окупантам його здолати.

З початку повномасштабного вторгнення в Україну я вирішив допомагати нашим воїнам усім, чим зможу. Так, я ще досить маленький, але свій вклад у майбутню Велику Перемогу також хочу внести. Разом із мамою ми готували окопні свічки. Я робив спіралі із картону та напихав їх у металеві бляшанки, а мама розтоплювала віск і заливала. Мій тато також з перших днів активно допомагав і допомагає дотепер військовим — ремонтує техніку. Разом з однодумцями вони переобладнали авто під потреби ЗСУ та передали військовим. Я також долучився до цієї справи. Підносив різні інструменти, допомагав фарбувати невеликі деталі. Мій вклад досить незначний, але якщо кожен зробить хоч маленьку корисну справу на благо нашої держави, то пришвидшить нашу Велику Перемогу.

Сподіваюся, що омріяна Перемога не за горами. Наші зруйновані українські міста відбудуються, оживуть. Повернуться люди, які лишили свої домівки, лунатиме дитячий сміх на вулицях. І все буде Україна, під мирним українським небом!»