Про це він написав у Фейсбуці.

«Один вечір з медичною ротою бригади «Буревій»: який вигляд має фінальний етап евакуації поранених захисників?

Щиро захоплююсь героїзмом наших медиків, які рятують життя захисників на передовій. Процес евакуації пораненого з фронту — надзвичайно важливий. У медиків є обмежений час на те, щоб надати першу допомогу та направити до прифронтової лікарні. Згодом пораненого бійця доправляють до медичного закладу у відносно безпечному місці на лікування та реабілітацію. Тільки тоді медична евакуація завершена.

У вільний вечір п’ятниці трохи поволонтерив: напросився попрацювати санітаром у медроті бригади «Буревій». Щоб своїми руками допомогти нашим пораненим героям. Тим паче що маю досвід роботи на «швидкій».

Командир медичної роти бригади Всеволод Стеблюк вказав місце та час, де ми зустрінемося.

Отже, на годиннику 20:00. Ми біля лікарні. В медичній роті один евакуаційний автобус та дві «швидкі». Сідаємо в транспорт та їдемо на станцію залізниці. За деякий час сюди має прибути евакуаційний потяг. Майже два роки тому його запустила «Укрзалізниця», МОЗ та «Лікарі без кордонів».

Займаємо місця на пероні. Ставимо машини так, щоб бути якнайближче до нашого п’ятого вагона. Це дасть змогу швидше доставити пацієнта від потяга до «швидкої», а потім — до лікарні. П’ємо каву та чекаємо.

Керівник медичної роти проводить планерку. У кожного в телефоні вже є дані про пацієнта та його діагноз. Але треба розрахувати, скільки потрібно каталок та крісел-каталок.

— Радуцький! — гукає командир медроти. — Твій пацієнт має осколкове вогнепальне поранення, перелом плеча, пошкодження нижніх кінцівок. Перевірити стан медичного обладнання!

Монітор, дефібрилятор, кисневий концентратор, апарат ШВЛ — у «швидкій» все працює. Доповідаю.

21:30. Приїжджає евакуаційний потяг. Перон заставлений десятками машин швидкої допомоги. Стоїмо в черзі з каталкою. Біля п’ятого вагона військова кличе: «Бригада «Буревій!». Заходимо!».

Заштовхуємо каталку у вагон. Потяг — це справжня лікарня на колесах. Тут є все необхідно навіть для проведення операції під час руху. Наш пацієнт — Сергій. Знаходимо його у вагоні. Вітаємося. З нашою допомогою він перебирається на каталку.

— Хлопці, не залиште тут мої речі, — каже Сергій, якого ми вкриваємо теплими ковдрами.

Беремо синій рюкзак, ще одну ковдру, файл із документами. Виїжджаємо каталкою на перон. У «швидкій» підключаю пацієнта до монітора. Його стан стабільний. Каже, що почувається нормально.

Вмикаємо сирену, поспішаємо до медичного закладу. В дорозі Сергій розповідає, як отримав поранення: разом із напарником почув, як прилетіло, сам зміг дійти до точки евакуації, де його оглянули медики. Потім — лікарня, евакуаційний потяг, і він опинився в нашій машині швидкої допомоги.

Не всі київські водії пропускають «швидку» на перехрестях. Наш водій незлим тихим словом згадує черговий джип, який заважає проїхати.

21:50. У медичному закладі лікар зустрічає запитанням: «Пацієнт при свідомості?». Направляє Сергія в оглядову кімнату. На прощання бажаю йому якнайшвидше одужати, тисну руку.

Закінчується зміна ще однією планеркою. Усі доповідають командиру роти. Далі — справа за лікарями, які розпланують реабілітацію поранених захисників.

Це фантастичний досвід. Відчуваєш себе безпосередньо причетним до великої справи — порятунку наших поранених героїв. Планую волонтерити з медичною ротою бригади «Буревій» і надалі», — написав Михайло Радуцький.

Фото зі сторінки Михайла Радуцького у Фейсбуці.