Кошти від Лідії Тульчій із Тростянецької громади отримала громадська організація «Учасників АТО «Патріот». Спершу жінка переказала сто тисяч гривень, потім ще 50 тисяч. На них придбали БпЛА для військових. Свої грошові внески зробили також фольклорний колектив «Любисток» із села Буди, релігійна громада храму Успіння Божої Матері з смт Тростянець, волонтери БФ «Тростянеччина», жителі сіл Китайгород і Савинці, сім’я Олександра та Софії Кузь, працівники Тростянецької селищної ради. Крім БпЛА придбали зарядну станцію та тепловізор. Усіх благодійників запросили до Тростянецької селищної ради, надали можливість особисто передати військовим допомогу.
«Візьми сину, мого орла, нехай довбає ворогів!» — сказала Лідія Тульчій, передаючи дрон оборонцю країни.
«Схиляємо голови перед жінкою зі складною долею, але великим серцем — Лідією Тульчій, бажаємо їй доброго здоров’я, сил та витримки», — зазначила голова Тростянецької громади Людмила Червонецька.
Син Лідії Тульчій, старший солдат Андрій Ротар, 1972 року народження, служив у 56-й окремій бригаді. 23 серпня 2022 року дістав тяжке поранення під час артилерійського обстрілу у селі Карлівка на Донеччині. Після надання медичної допомоги його доправили літаком до Києва. Лікарі зробили три операції, але врятувати військового не вдалося. Помер у лікарні 4 вересня 2022 року. Похований у рідному селищі Демидівське.
Журналіст «Голосу України» попросив пані Лідію розповісти, яким був її син.
«Андрій був єдиною дитиною, — жінка починає плакати, згадуючи сина. — Я одна-однісінька залишилася на старості. Нема від кого чекати помочі.
А я ж каліка, після операції одна нога коротша від іншої, шкутильгаю, без палиці не можу ходити».
Від деяких її слів — мороз по спині. «Після того, як поховали Андрія, я всі ночі залишалася на цвинтарі, — веде далі пані Лідія. — Не йшла додому. Бувало, наплачуся, а тоді починаю говорити. Запитую, чи чуєш ти мене, сину? Я біля тебе близенько. Так само, як тоді, коли ти був маленьким, я й зараз з тобою».
За словами матері, син був дуже роботящий. Що бачив, те робив. Веранду сам поставив, кухню зробив. Людям допомагав. Хто просив підсобити, нікому не відмовляв. «Мав золоті руки — і тинькував, і мурував, за всяку роботу брався. Спитайте в селі людей, вони те само скажуть. Але найбільше часу проводив на фермі. Він вирощував свиней. Це важка праця без вихідних і свят. На жаль, не до кінця добудував приміщення, — каже жінка. —
А тепер вже й не добудує». І знову починає плакати...
Фото з сайту Тростянецької громади.
