Майже 300 років залишалося невідомим і місце останнього спочинку митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, до отримання Томосу, останнього екзарха Вселенського патріарха та головного сподвижника святителя Петра Могили Сильвестра Косова. Помер визначний інтелектуал свого часу, який відмовився скласти присягу на вірність московському цареві у 1654 році і категорично не прийняв Переяславської угоди, ніколи «не бив чолом, не писав і не шукав собі милості царської», у 1657-му.

Московський уряд не пробачив і того, що митрополит відмовився прислати на присягу своє оточення — київське духовенство, шляхту, слуг і дворових людей, заявивши, що «вони є вільними людьми і він не буде примушувати їх присягати цареві». Окрім того, митрополит звертався до польського короля Яна Казимира з проханням визволити Київ від «московських людей» та подав до сейму Речі Посполитої протест проти угоди з царем, яку не підтримав і архімандрит Києво-Печерської лаври Йосиф Тризна, на що жалівся царський посол боярин Василь Бутурлін. Переяславську церемонію освятили тільки місцеві попи на чолі з соборним протопопом і дияконом.

Коли царські воєводи вирішили поставити нову фортецю на землях, які належали київським монастирям і церквам — Святій Софії, Десятинній церкві і Михайлівському монастирю, та доводили, що іншого місця для укріплення «від приходу польських і литовських людей» немає, а цар на заміну дасть інші землі, митрополит заявив, що земля біля Софії належить йому і нехай бояри ставлять острог верст за 20 під Києвом, а за це місце він стане з московитами битися: «Бо хоча гетьман з усім Військом Запорозьким і піддався царю, він, митрополит, з усім Собором бити чолом государю не посилав. І живе він з духовними людьми сам по собі під нічиєю владою».

Тодішній документ цитує слова Сильвестра Косова: «Радше померти, аніж присягнути цареві».

Розплатою за бунтівний характер «останнього екзарха», який був дуже незручним для конструкторів переяславської легенди, стало його тривале забуття. Про те, як імперія викреслювала з історії його ім’я й подвижництво, розповідає співробітник Національного заповідника «Софія Київська», кандидат історичних наук Ігор Нетудихаткін під час презентації виставки «Стовп цнот» проти царя: київський митрополит Сильвестр (1647—1657)», підготовленої заповідником у партнерстві з Центральним державним історичним архівом України з нагоди 370-ї річниці Переяславської ради.

Розміщена експозиція у Софійському соборі саме на тому місці, де 367 років тому опустили в землю тіло поборника незалежної української церкви й української держави.

Дослідник каже, що місце поховання «незручного» для російської імперії митрополита, якого неохоче згадувала і в радянські часи офіційна «софійська історіографія», століттями не було визначене. Його підземний склеп археологи відшукали у Михайлівському приділі собору лише у 1936 році.

«Сильвестра Косова забули свідомо, — каже Ігор Нетудихаткін. — Коли у 1936-му розпочалися розкопки, археологи спустилися до рівня XI століття і знайшли склеп, де був похований Сильвестр Косів. Виходець із родини священника, на той час співробітник Інституту матеріальної культури Всеукраїнської академії наук Теодосій Мовчанівський визначив, що це поховання митрополита Сильвестра, про що занотував у своєму щоденнику археологічних розкопок у Софійському соборі».

Мовчанівський писав: «Підлога в SO стороні трансепта (Михайлівського приділу. — Ред.) пробита ямою склепу С. Косова, що був тут похований у 1657 році».

«Більш детальної інформації про те, що саме побачив археолог у склепі «останнього екзарха», його уривчастий щоденник не дає, — наголошує Ігор Нетудихаткін. — На горішній кришці труни срібними цвяшками була вибита титулатура «Сильвестр Косів, митрополит Київський, Галицький и всієї Русі, Екзарх Святійшого Апостольського Константинопольського трону». Ці цвяшки — один з експонатів виставки.

Сенсаційне відкриття Теодосія Мовчанівського поховали на полицях фондів. Лише зараз за допомогою інвентарних книг археолога вдалося відновити історичну справедливість. Демонструючи відреставрований параман, елемент чернечого одягу Сильвестра Косова, Ігор Нетудихаткін наголошує: «Я маю надію сьогодні закрити дискусійне питання щодо поховання митрополита».

Показово, що до нашого часу не дійшло жодного портрета «незручного» для москви екзарха.

«У Софійському монастирі була велика портретна галерея, яка до нашого часу збереглася лише частково. Останки перебувають у фондах Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», і портрета Косова там немає.

Можна зробити висновок, що, на жаль, саме його портрет до цього часу не зберігся. Складається враження, що його вилучили, решту могли поновлювати, а портрети Косова — ні. Тобто він був не зовсім зручною історичною постаттю», — наголосив історик.

Ще одним свідченням боротьби імперії з українськими діячами є факт замовчування його праці на духовній ниві першим дослідником Софії Київської, автором ґрунтовного твору «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии» (1825) митрополитом Євгенієм Болховітіновим. Ігор Нетудихаткін зазначає, що владика не згадує у своїй праці Сильвестра Косова не випадково і знову підкреслює, що його забули свідомо.

«Останній екзарх» і сьогодні становить загрозу імперській політиці росії. Священник Георгій Коваленко зазначає, що «маємо завдячувати Сильвестру Косову Томосом». Він, незважаючи на вмовляння і погрози московських бояр, обстоював незалежність української православної церкви та її перебування в юрисдикції Вселенського патріарха. Спілкуючись з царським послом Бутурліним, митрополит наголошував на минулому Києва як «первопрестольного града» давніх руських князів, які надали Київській митрополії різноманітні права й привілеї. Так він підкреслював, що київська православна традиція набагато давніша за московську, вказував на єдність із Вселенським патріархатом, яку митрополит хотів зберегти.

Сильвестр Косів, як і Петро Могила, який запросив автора багатьох богословсько-полемічних творів, таких як «Дидаскалія» — наука про святі тайни, «Екзегезис» — твір про початки Києво-Могилянського колегіуму, аналітичної праці «Патерикон», на посаду префекта і професора риторики Київської лаврської школи, був прихильником західної орієнтації та людиною політичної культури Речі Посполитої. За дорученням гетьмана Богдана Хмельницького сприяв затвердженню у сенаті Зборівської угоди 1649 р., у якій ішлося не лише про збереження козацьких прав, вольностей і привілеїв, зокрема незалежного козацького суду, а й окрему територію для Запорозького Війська, тобто Української держави, яка утворилася під час національно-визвольної війни.

Раніше, 23 грудня 1648 року, Сильвестр Косів разом з Єрусалимським патріархом Паїсієм урочисто вітав під час в’їзду в Київ Богдана Хмельницького, під булавою якого козацтво перемогло у битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. У вітальній промові патріарх називав гетьмана «пресвітлим володарем і князем Руси», захисником православ’я, порівнював з імператором Костянтином. Після чого посадив гетьмана у свої сани і так вони в’їхали у місто через Золоті ворота. На честь дня народження Богдана Хмельницького патріарх провів богослужіння у Софійському соборі, під час якого гетьману було відпущено усі гріхи — наявні і майбутні. Така процедура була необхідним елементом коронації європейських володарів. 

«Сильвестр Косів був не лише свідком, а й учасником акту православного вінчання на царство провідника національно-визвольної боротьби. «Патріарх Паїсій привіз митру для коронації Богдана Хмельницького, — каже Ігор Нетудихаткін. — Так підкреслювалося, що суверен має право на створення держави».

Після Переяславської угоди завдяки митрополиту Сильвестру та його однодумцям українська православна церква більш як 30 років залишалася незалежною від москви. І це теж києвоцентричному церковному діячеві, по смерті якого вийшов друком поховальний панегірик «Стовп чеснот знаменитих в Бозі спочилого Сильвестра Косова», де підкреслені його терпеливість, мудрість і пастирська чулість, імперія не пробачила. Як і тим, хто знав правду про події середини XVIII ст. На початку 1938 року археолога Теодосія Мовчанівського заарештували за звинуваченням у причетності до «антирадянської націоналістичної організації». 10 травня за вироком нквс його розстріляли у Лук’янівській в’язниці Києва. Роком раніше був страчений художник Микола Івасюк, який зобразив Сильвестра Косова на полотні «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у 1649 р.».

Відтепер відвідувачі Софійського собору мають унікальну можливість побачити предмети з гробниці Сильвестра Косова на місці його поховання та дізнатися багато цікавого про людину, яка творила нашу історію. Виставка триватиме до 1 березня 2024 року.


На знімку: під час відкриття виставки, Ігор Нетудихаткін у центрі.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.