Нині він повернувся на заняття. Шестикурсник, майбутній хірург готується до іспитів. Каже, після екзаменів знову стане у стрій свого підрозділу. Яка мотивація в іноземця з далекої Індії воювати за нашу державу?

Коли почалася велика війна, Капіл Чоудхарі, на той час п’ятикурсник Вінницького медуніверситету імені Пирогова, як і багато студентів-іноземців, виїхав з нашої країни. У Польщі на індусів чекали чартерні рейси. Їх організував уряд Індії, аби студенти, які навчаються в Україні, мали можливість без проблем добратися додому. Капіл Чоудхарі летів з Польщі у Делі на початку березня 2022-го.

Але в серпні знову був у Вінниці. А 26 грудня того ж 2022-го Капіл підписав контракт з Інтернаціональним легіоном ЗСУ. Пішов на службу бойовим медиком. На той час йому виповнилося 23 роки.

Зі студентом, який служив бойовим медиком, познайомив керівник медіацентру Вінницького медуніверситету письменник Михайло Каменюк. Розмовляти з Капілом було просто — за час навчання він вивчив українську.

Скромний, відвертий, щирий у спілкуванні... «Якби батьки не дали дозвіл, не пішов би на службу, у нас не прийнято приймати важливі рішення без їхньої згоди, отож, маю їм дякувати», — каже хлопець.

У стрій стали удвох із другом

«Після початку повномасштабної війни я поїхав додому, бо батьки дуже хвилювалися, — розповідає Капіл. — На індійському телебаченні багато показували, що робиться в Україні, як росіяни обстрілюють ракетами міста і села. Повідомили про загибель у Харкові індійського студента, ще одного поранили». Хлопець каже, мама й тато умовляли його приїхати додому. Він не міг їх не послухатися. Вже тоді у нього закрадалася думка допомогти українцям захистити свою землю від окупантів.

Коли батьки заспокоїлися, бо ж син поруч, він здивував їх. Натякнув, що хотів би повернутися в Україну. І не просто повернутися, а піти на фронт.

Для його рідних це стало неабиякою несподіванкою. Першою запротестувала мама, її звати Алка. Маму підтримала молодша сестричка на ім’я Мігна, вона теж студентка, навчається в технічному університеті. Батько багато розпитував, яка в Україні ситуація. Капіл зателефонував знайомим, які залишилися у Вінниці. Вони заспокоїли пана Сугендра, так звати батька Капіла, мовляв, у місті над Бугом спокійно. Інколи чути звуки сирен, але люди працюють...

Упродовж місяця хлопець умовляв батьків, щоб дозволили піти на війну. І йому це вдалося.

У нього є земляк на ім’я Хіманшу. Він теж студент медуніверситету. Вони вдвох стали до війська. Разом шукали підрозділ, дізнавалися, як можна записатися до нього. Знайшли в Інтернеті Інтернаціональний легіон. Заповнили анкету і чекали на відповідь. Отримали її аж через місяць. Їм зателефонували і перше, чим поцікавилися, знанням англійської мови.

Зрештою 26 грудня 2022-го Капіл підписав контракт.

Каже, для іноземців є правило: припинити службу такий військовий може у будь-який час.

Запитую, чи знали в університеті про те, що він пішов воювати? Він сказав про це уже тоді, коли зарахували в легіон. Раніше не повідомляв, бо не знав, якою буде реакція. Раптом заборонили б!..

Його перевели на дистанційну форму навчання. У перший рік війни більшість студентів-іноземців здобували знання онлайн. Різниця тільки в тому, що вони робили це з дому, зі своїх країн, а в Капіла були інші умови.

Університетські знання втілював на практиці. Робив це під час евакуації поранених з поля бою і надання їм допомоги.

«Мене постійно підтримували викладачі, — каже Капіл. — Особливо декан факультету з роботи з іноземними студентами, а також один із професорів, телефонували, цікавилися потребами, передавали допомогу».

Нині Капіл наполегливо навчається. Попереду у нього непрості іспити — навесні складатиме тести у системі «КРОК». Крім того, мріє отримати ще один документ — на знання української мови. Без нього не зможе навчатися в інтернатурі в Україні. Такий іспит складають у Києві, уточнює співрозмовник.

— Хочу в Україні закінчити навчання, стати хірургом і працювати тут, — каже хлопець.

— Але ж в Індії лікарям більше платять за роботу, — нагадую студенту.

— Не все в житті вимірюється грішми, — відповідає він. — Мені подобається в Україні, подобається природа, люди. На війну пішов, щоб захистити державу, яка дала мені освіту, це професія на все життя, я хотів стати лікарем.

У легіоні люди з далеких і близьких країн

Капіл потрапив у підрозділ до британців, американців, канадців. Хлопець добре володіє англійською.

Перед тим, як з другом Хіманшу опинилися на фронті, пройшли підготовку. Навчилися стріляти з автомата, опанували знання на курсах тактичної медицини. Були заняття з дещо незвичного курсу — жестових сигналів. Такі знання потрібні у разі, коли раптом у складній ситуації не вдасться порозумітися через мовний бар’єр.

Їхнім завданням була евакуація поранених до стабілізаційного пункту і надання їм допомоги. Бойові медики постійно пересувалися разом з підрозділом. Ночувати доводилося у покинутих будинках. Спершу місця зупинки перевіряли сапери з розвідниками. Але війна є війна, там ніхто не застрахований від несподіванок.

Капіл пригадує, як доводилося надавати допомогу бойовій медикині з Нової Зеландії. Жінка наступила на міну. На щастя, залишилася жива. Після надання допомоги її відправили до Києва, а звідти до Британії, там оперували.

Ще одне схоже ушкодження дістав медик з Польщі, він теж постраждав від вибуху міни.

Під час нашої розмови Капіл запропонував послухати запис, який надіслав йому командир з фронту. Гарний відгук про студента-медика. «Капіл, ти людина, яка виконувала свої обов’язки дуже відповідально і чинно, — каже командир. — Якщо в тебе буде час і можливість повернутися, знай, що у підрозділі тебе завжди чекають, завжди раді бачити, тут тебе не вистачає».

«Я повернуся до них, — каже Капіл. — Справлюся з екзаменами і поїду. Мій обов’язок допомагати людям. Така у мене професія. Якщо у батальйоні вважають, що я потрібен, значить, треба їхати».

На весілля до брата

Нині Капіл далеко від Вінниці. Поїхав додому. Його запросив на весілля двоюрідний брат. Сказав, що дуже хоче бачити на святі. Хлопець не зміг відмовити. Каже, не може підвести рідню. Хоча для цього довелося здолати відстань у 7,5 тисячі кілометрів. Летів літаком з Будапешта до Делі, а звідти ще вісім годин поїздом. Батьки проживають у найбільшому штаті Індії — Раджастан, що межує з Пакистаном. Земля «раджів» — так називають його малу батьківщину. Каже, це земля князів, які ніколи не корилися завойовникам. Легендарний край! З давніх-давен його правителі славилися войовничим характером. Можливо, тому славний нащадок «раджів» на ім’я Капіл взяв до рук зброю, щоб допомогти українцям відвоювати справедливість?

До речі, Вінницький медуніверситет отримав подяку від командира батальйону Інтернаціонального легіону: за внесок іноземних студентів вишу в обороноздатність нашої держави і підтримку легіону.

Фото надано Капілом Чоудхарі.