На власні очі бачив наслідки «русского мира» в своєму селі, тому добре знає, чому він на фронті. Іван розповідає, який він, «будній» день на передовій.
«Для мене бути сержантом — це величезна відповідальність. Бо всі твої підлеглі — побратими, з якими воюєш пліч-о-пліч. Немає нічого гіршого, ніж коли гинуть друзі.
Насправді якщо на передову йти з розумом і натренованим, ймовірність загинути навіть у найгарячішому бою мізерна.
Але для цього треба на повну викладатись на полігоні. По-перше — навчитись правильно і результативно стріляти. Бо результативність зменшує кількість твоїх ворогів, а отже, береже твоє життя. Вправи з розбирання-збирання автомата — не забавки. У бойових умовах автомат гріється і починає клинити. Тому в моменти найменшого затишшя ти мусиш дуже швидко розібрати зброю, почистити і змазати — буквально за хвилини.
Виживати — це наука. Вона не складна, але за день її не опануєш. Треба знати, як рити окопи, як ховатись від куль, від артилерії, доглядати за зброєю. Саме цього ми й навчаємо хлопців на полігоні.
Я бачив «русский мир». У 2014-му опинився в першій хвилі мобілізації, тоді ж і отримав перший бойовий досвід. З усього, що побачив тоді, зробив висновок — росіяни не зупиняться. У них немає запобіжників. Усе буде ще більш масштабно. Інтуїція не підвела. Я зі Стоянки під Києвом. І в мене з росіянами особисті рахунки. Вони знищили пів мого села, а хати, які не зруйнували, — розграбували й понівечили. Людей повбивали. Я бачив, який він, «русский мир», на власні очі.
Мене часто запитують, «який він — звичайний день на передовій»? Тут немає звичайних днів, вони всі різні. Ти постійно в бойовій готовності. Апетит притупляється. Коли немає штурмів — просто говориш із побратимами.
Але потім звучить команда «Противник наближається». Мій обов’язок — швидко розподілити людей по позиціях, розставити на вогневі точки. Я й сам стаю на позицію. Коли твої хлопці бачать, що ти впевнений у своїх діях, — вони переймають твою впевненість. Паніка у бою — найбільший ворог.
Під час бою ти втрачаєш лік часу. Їсти не хочеться взагалі — лише пити. Увесь твій організм працює на те, щоб знищити ворога і вижити самому. Я добре вивчив з історії — ми мирна нація, доки нас не чіпають. А зачепіть — ми згуртуємось і будемо битися, доки стане сили. А українці дуже сильні!
Думаю, після нашої Перемоги ми побудуємо таку заможну і вільну Україну, що й кубань, і бєлгородщина ще попросяться повернутися назад».
Узято з Фейсбука.
