Груди давила пластина комбінованої броні. Нагорі лунали вибухи. Разом із ним було, як у похованнях давніх культур, багато добра. Лише один протитанковий ракетний комплекс коштував дорого, дуже дорого... А ще ракети...
Десять квартир у Полтаві на Леваді, ну чи чотири-п’ять у Києві, подумав він, десь у новобудовах на Осокорках, чи дві-три на Печерську, а якщо Печерські Липки, то одна...
За цю війну він звик відволікати свої мізки від реальності. Коли годинами думаєш про речі, які в звичайних умовах навіть не згадаєш. Закінчивши з віртуальним придбанням квартир у київських новобудовах, він почав такий же ремонт: першим про себе заявив дизайнерський проєкт, він гучно розірвався разом проводкою і трубами сантехніки. Ось пролетіла над ним суха стяжка, на 60 квадратів, майже одразу пролунали чотири вибухи «Василька» — то тепла підлога, перелетіли за метрів 150 у поле. Так ремонтувався потихеньку, переводячи вартість боєприпасів, що перелітали через позиції, у будматеріали та роботи...
Хвилин за 20 почувся гул техніки — це до них!
— Ворожа Б-ха з десантом рухається з Андріївки!
З рації пролунало: «Олімп, до бою!».
Вибух! Ми перезирнулися. Б-ха задиміла, десант розкидало по забур’яненому полю. «Гарна робота, Олімп!» (Це по рації). — «Це не ми, це їхня власна міна!»
Б-ху не рахуватиму. Гра в ремонти швидко закінчиться, бо занадто дорогий цей БТР... По рації лунає серія жартів, і біжимо швидко під землю, бо вже свистять над головою шпалери в комплекті з венеційською штукатуркою...
В наступні три хвилини швидко розпочато і закінчено ремонти одразу в двох квартирах — ціла касета «Градів»! Одразу сорок тисяч американських гривень! Сорок ракет, серіями по 4—6, відпрацювали по нашій багатосраждальній зеленці. Сидимо по кутках бліндажа. Не цього разу! Прицільно б’ють, падає за кілька метрів, видно, коптер змалював чи «орлан». Встановлюються якісні вікна — міняється шмурдяк від забудовника, це просвистіло по ворогах від нашого «Цезаря», «Град» знищений або тікає — знаємо це напевно. І знову дріб’язок — плінтуси і декоративні накладки на вхідні двері розривають останнє більш-менш ціле дерево в нашій посадці. Довго воно й трималося, листя втратило, гілки обламані, але вершечок був цілий! Все, немає його! Стоїть зломлений стовбур, ніби паля — кляті плінтуси... Чуємо ворожі гвинтокрили — тулимось до стін, втискуємся в них, вдаємо, що ми вже частина грунту, — некеровані ракети гучно струсонули землю! Пронесло! Не в наш квадрат! Ремонти закінчено! Квартири умебльовано!
Хтось скаже: він егоїст — собі квартири ремонтує, а про інших не думає! Та ні — віртуальні дитячі майданчики в кожне село під Полтавою було встановлено ще в травні, а спортивні, за один березневий день, коли наші пезееркашники збили ворожу сушку. А квітень? Квітень обійшовся без конвертацій, мізки цілодобово працювали над виживанням тіла.
Андрій ОЛЕФІРЕНКО, «Чилієць», командир взводу однієї зі штурмових бригад ЗСУ, депутат Полтавської районної ради (взято з фейсбук-сторінки автора).
