За ці два роки з нами стільки всього сталось, а ми самі так змінилися, що ранок 24 лютого 2022-го згадується нам як щось неймовірно далеке, на межі старовинного міфу. Ось такий спогад — один з мільйонів. Розказує баба з Чернігівщини. Коли вона почула грім бою, вже світало. Баба випустила у двір своїх курей, сипнула їм зерна й сказала: «Снідайте, курочки, бо, може, вже й не побачимось». Чи не правда — це за настроєм нагадує казку про Курочку Рябу, саме той момент, коли сталася катастрофа, й звичний світ упав і розбився.
Головне — не забути, що там було далі. А далі було: «Не плач, діду, не плач, бабо...».
Інколи, та й не раз, нам здавалося, що ми вже над прірвою. У такі дні наша надія трималась на чомусь невловимо-крихкому, але й вічному — як оця казка. Так воно було і для солдатів на фронті, й для тих, кого захищають ці солдати.
До речі, про солдатів. Оцією фотографією ми хотіли почати добірку на тему «Людина і зброя». Ту добірку ви побачите на 10—11-й сторінках сьогоднішньої газети. Там є чимало з того, чим Україна воює: і наші БПЛА «Лелека» та дрони «Магура», і американські «Бредлі», і польські «Краби», і німецькі «Гепарди», і французькі АМХ 10-RC. Коли добірка вже склалася, стало зрозуміло, що за нею стоїть наше бажання побачити і цих солдатів, і їхню зброю, коли вони повернуться додому, втомлені, закопчені в боях і щасливі. І той їхній парад буде схожий на фінал доброї казки.
А нечисть, як відомо, щезає, коли озвуться треті півні. Вони ще не заспівали.
На знімку: веде бій САУ «Богдана» вітчизняного виробництва.
Фото Олексія БОБОВНІКОВА зі сторінки Генерального штабу ЗСУ у Фейсбуці.
