Згадати теплим словом журналістку, письменницю, перекладачку, літературну «маму» мистецької гільдії «Nеабищо», багаторічну дописувачку «Голосу України» прийшли рідні, колеги, друзі та знайомі.
Вечір розпочався короткою екскурсією життєвими та творчими дорогами Галини Адамівни. Адже її діти передали до фондів комплекс особистих речей мами — рукописи, документи, книжки, газетні статті, фотографії, сувенірні та подарункові предмети. Тимчасову експозицію створив провідний науковий співробітник музею Микола Весельський.
Про маму розповідала її донька Оксана Лук’яненко:
— Мама народилася у День Святого Валентина і все життя випромінювала любов. Завжди готова була всіх вислухати, порадити. Здавалося, вона знає пів Житомира — йдучи вулицею, з усіма вітається, її усі пізнають, хочуть перекинутися словом, — розповіла пані Оксана. — Маму все життя супроводжували книжки. Вона навчилась читати в чотири роки, школяркою після уроків готувала для родини обід та йшла пасти корівку з книжкою в руках.
Так і перечитала Гомера, Шекспіра, всю класику, що була у сільській бібліотеці. Мама також любила в дитинстві малювати, хотіла стати архітектором, але згодом прагнення до творчості скерувала у слово. Зовсім юною почала писати вірші, працювала у черняхівській районній газеті «Нове життя», а згодом — в обласній газеті «Радянська Житомирщина».
— Книжки у нас вдома переповнювали квартиру, не вміщалися у шафах та на полицях, стояли стосиками по всіх кутках. Мама ділилась ними з усіма знайомими, потім обговорювали прочитане. Наш тато, Олексій Дем’янович, іноді сердився, що мама забагато грошей витрачала на книжки. А вона сміялась: «Хтось вкладає гроші в банк, а я у книжки. Це мої інвестиції». Пані Оксана також розповіла про журналістський шлях Галини Кавун, про підтримку нею молодих літераторів у мистецькій гільдії «Nеабищо», яка стала творчою колискою для багатьох сучасних авторів.
Було що згадати заслуженій журналістці України Людмилі Натикач, яка багато літ пропрацювала в редакції з Галиною Кавун. Пані Людмила розповіла про практику Галини Іванюхи в «Радянській Житомирщині», яка закінчилась шлюбом з Олексієм Кавуном, про творчий колектив тих років, про будні та свята газетярів.
Тепло згадувала подругу голова Міжнародного поетичного братства імені Юрка Ґудзя Марія Рудак. Галина Кавун підтримала її літературні спроби, посприяла вступу до Спілки журналістів, підставила плече у складний час роботи за кордоном.
— Мені так самотньо було в Італії. Телефоную до Галі, а вона завжди вислухає, просить писати та висилати вірші: головне — передати їх в Україну, а вона щось придумає. Так і вийшов складень з моїми поезіями, а її чоловік, Олексій Кавун, написав прекрасну статтю в «Голосі України» «Пригоди українок в Італії». Коли потрібно було зберегти пам’ять про письменника Юрка Ґудзя, то Галя підказала: «Марічко, треба, щоб було братство Юрка Ґудзя.
Не треба реєструватися, бо зареєстровану спільноту можуть закрити. Схотіли — дозволили, схотіли — ні, а братство —це братські відносини між тими, хто любив Юрка». Ідея фестивалю «Липневий янгол» — це теж її, — розповіла Марія Рудак.
Гості вечора підготували поезії Галини Малин. Лірично та натхненно їх прочитали Наталія Євченко, яка багато років пропрацювала в музеї, та просвітянка Євгенія Юрченко.
Гармонійно доповнили вечір відеосюжет передачі з Галиною Кавун та запис виступу академічної хорової капели «Орея», в репертуарі якої є колискова Ісусу «Спи, мій Прекрасний» на слова Галини Малин, музика Ірини Навоєвої.
Додамо, що захід відбувся у межах музейного проєкту «Згадаймо друзів». Ідея вечора пам’яті та його проведення належить Людмилі Заліщук, яка завдячує Галині Кавун благословенням у журналістику.
Житомирська область.
На знімку: Людмила Натикач.
Фото Євгенії ЮРЧЕНКО.
