Для батьків Андрій, Павло та Володя Лозани завжди залишаються маленькими хлопчиками, як-от на цих дитячих фото. Хоча тепер усі троє братів — мужні воїни, які боронять рідну землю від ворога.

Але їхній скарб — четверо синів. Народили, виростили, поставили дітей на ноги (усі здобули вищу освіту), раділи їхнім успіхам і завжди вірили, що синів очікує щасливе життя. А те, що трьох своїх хлопчиків колись відправлять на війну, навіть у страшному сні побачити не могли! Які ж з них вояки, коли навчались музики? Хоча й ростили не слабаками, не білоручками, звикли працювати, допомагати один одному в усьому.

Але сталось не так, як мріялось батькам: троє з чотирьох братів ледь не від самого початку повномасштабного вторгнення рф в Україну пішли боронити рідну землю. Хоча вже й не хлопчики — Андрію виповнилось 42, Павлові — 33, Володі — 29, та для батьків вони завжди діти.

Від початку великої війни чимало чоловіків вступили до лав територіальної оборони. Тож від Лозанів першим став у стрій Володя. Покликав і Павла. До них приєднався й старший брат Андрій. Ось так усі й опинилися на фронті.

Як розповідають у родині, Андрій з дитинства був спокійним та врівноваженим. Таким залишився й дотепер. Він не підлягав мобілізації, тож міг би залишатися вдома. Тим паче, що він один із братів одружений, і його підтримка у нелегкі часи знадобилася б і родині. Проте чоловік пішов на фронт добровольцем. Тепер старший лейтенант Андрій Лозан служить в інженерних військах.

Павла в родині завжди вважали кмітливим та справедливим. На війні ці якості згодилися: молодший лейтенант Павло Лозан керує підрозділом штурмовиків, якому на Харківському напрямку роботи вистачає.

Молодший брат Володимир розпочав службу сапером. Розміновував Херсонщину, знищив не одну сотню ворожих мін... Тепер теж служить у штурмовиках. Батьки тішаться кожній звісточці від синів. Радіють, що живі-здорові. І чекають... Вони скучили один за одним. І так хочеться зібратися всією родиною, як це було колись. Адже за час бойових дій відпусток у синів практично не було. Та вони не скаржаться. Обіцяють лише стояти до кінця. А повернутись — то тільки з Перемогою.

Сподіваються, що брат Дмитро допоможе батькам, адже наразі він один із чотирьох синів залишається вдома, де потрібні його робочі руки й підтримка.

Хмельницька область.

Фото з родинного архіву Лозанів.