Мистецькі твори геніальних українських живописців, графіків і стилістів Михайла Бойчука, Софії Налепинської, Івана Падалки, Василя Седляра, Івана Липківського, Миколи Касперовича, Миколи Івасюка, Костянтина Кржемінського, Володимира Гагенмейстера могли б стати окрасою найкращих музеїв світу. Стали б, аби не сталінський людиноненависницький режим, який винищував усе, що не вписувалося у рамки сірості, ідеології «перемогаючого соціалізму» і параної кривавого диктатора. Всі ці майстри, про життя і творчість яких розповідає фотодокументальна виставка «Розстріляна палітра», підготовлена науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», були арештовані, катовані та страчені у роки Великого терору — у 1937—1938 рр. та поховані на таємній спецділянці нквс УРСР у Биківнянському лісі під Києвом. Безпідставні звинувачення і арешти, фізичні та духовні тортури, розстріли за вироками особливих «двійок» і «трійок» нквс, поширеною практикою яких стало засудження списками протягом хвилин, невідкладне виконання смертельних вироків та переслідування і знищення членів родин «ворогів народу» були знаряддям створення атмосфери жаху, який паралізовував волю і перетворював суспільство на суцільний концтабір. Репресованих представників інтелігенції викидали з підручників, з культурного життя, вони офіційно більше не існували, а їхні твори забороняли і знищували.

Така трагедія спіткала всіх митців, яким присвячена виставка, яка нещодавно відкрилася у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного.

«Люди, які тут представлені, — світового масштабу, і про це варто говорити зі світом, — наголошує директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут. — Презентована виставка є знаковою, бо через індивідуальні історії художників розкривається перебіг Великого терору, показується діяльність і методи впливу тоталітарної системи, і саме ці методи продовжує використовувати росія на тимчасово окупованих територіях».

Старший науковий співробітник НІМЗ «Биківнянські могили» Тамара Бойко (на знімку), розповідаючи про роботу над виставкою, каже: «Це про нашу культуру, про наше мистецтво. На банерах біографії митців. Видатна постать Михайло Бойчук. Це — еволюційний виток мистецтва. Це — титан, це — наша слава. Це людина, яка створила мистецький стиль «бойчукізм» і належить до 50 найкращих художників світу».

Один із професорів-засновників Української академії мистецтв і монументального мистецтва України XX століття почав навчатися малярства у 16 років. Талановитого юнака згодом підтримали голова Наукового товариства імені Т. Шевченка Михайло Грушевський та митрополит УГКЦ Андрей Шептицький, які профінансували його навчання в академіях у Відні, Кракові, Мюнхені та Парижі. У місті художників у 1908—1910 рр. уродженець Тернопільщини організував експериментальну школу «Відродження Візантійського мистецтва», де з художниками-однодумцями створив новаторський мистецький напрям «неовізантизм». Здобув у паризьких колег повагу і став членом Міжнародного союзу митців і письменників. Отримавши визнання в Європі, Михайло Бойчук повертається до Львова, а у 1917-му на запрошення Голови Центральної Ради Грушевського переїздить до Києва і долучається до створення Української академії мистецтв, де очолює майстерню фрески, ікони і релігійного малярства. В її стінах геніальний митець разом з учнями започатковує свій стиль, що ґрунтується на національних традиціях і одночасно перебуває на рівні новітніх досягнень світової культури. Художник ілюстрував книжки, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостаса в їхній церкві у Лемешах на Чернігівщині, відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві (1919), павільйону на ВДНГ у москві (1929), оформлював агітпоїзди, пароплави, вулиці міст і сіл до свят.

На виставці «Розстріляна палітра» представлені репродукції картин Михайла Бойчука, зокрема «Портрет Андрея Шептицького» (1910-ті рр.), «Пророк Ілля» (1912—1913 рр.), «Молочниця» (1923).

У 1929 році проти Бойчука і «бойчукістів» розгорнулася широкомасштабна ідеологічна кампанія, яка посилилась із згортанням українізації та переведенням мистецтва на позиції соцреалізму. Як зазначають куратори виставки, геніального митця було заарештовано за доносом Антіна Онищука, наукового співробітника Київського всеукраїнського історичного музею і секретного агента дпу-нквс з 1929 року. Художника звинуватили у належності до націоналістичної фашистської терористичної організації. За матеріалами слідчих справ, досліджених науковцями заповідника «Биківнянські могили», відомо, що митець, перебуваючи у в’язниці, намагався протистояти абсурдним звинуваченням і вигородити своїх учнів, але, зазнавши страшних катувань, «провину» визнав.

Майстра, творами якого нині захоплюється увесь світ, розстріляли у Києві у 1937 р. Через декілька місяців по тому така ж доля спіткала його дружину. Майже всі його учні були репресовані. Більшість їхніх робіт знищено, навіть спалено ескізи. До наших днів дійшла незначна частина картин Михайла Бойчука, які зберегли його друзі.

Не менш гірка доля спіткала і роботи Василя Седляра, Івана Липківського, Миколи Касперовича, Миколи Івасюка, відомого баталіста, яким захоплювалася Європа, де йому пророкували велике майбутнє. Художник створив полотна, що розповідали про козаччину, бої Українських січових стрільців та вояків Української галицької армії, адже підтримував боротьбу українців за свою державу. За словами кураторки проєкту Тамари Бойко, всіх митців, про яких розповідає виставка, об’єднує україноцентризм, залюбленість в українську культуру. Такого радянський режим не пробачав.
сталін, який за роки свого правління викосив цвіт української нації (за деякими даними, знищив 80% національної інтелігенції), не просто знав про розстріли і катування, а прагнув почути деталі допитів — йому розповідали про останні хвилини життя жертв, що приносило сатрапу справжнє задоволення від усвідомлення того, що знищено його «ворогів».

Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначає, що висвітлення репресивної політики радянської влади не лише в Україні, а й за кордоном — важлива складова інформаційної війни, бо це допоможе західному світу зрозуміти витоки і підґрунтя сучасної російсько-української війни. Важливість виставки, за його словами, «вимірюється тим, що олюднює сухі рядки статистики, відкриває нам ту ціну, страшні втрати, яких зазнала Україна внаслідок тоталітаризму. Людство втратило не просто сотні тисяч життів, але насправді втратило людські думки, ідеї».

Андрій Когут, виступаючи на відкритті виставки, запропонував перекласти матеріали виставки англійською мовою, адже експозиція розповідає про художників світового масштабу, які засвідчили унікальність України та нашого мистецтва. Всі зібрані в архівах матеріали, на жаль, не помістилися на виставкових банерах — за кадром залишилося те, як сталінські сатрапи фальшували слідчі справи з метою масових репресій, як, зокрема, фабрикувалося звинувачення проти Михайла Бойчука і його учнів. Тамара Бойко зазначає, що ці матеріали, ймовірно, ввійдуть до книжки, яку на основі виставки варто написати про Бойчука і «бойчукістів».

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.