Його на замовлення навчального закладу, в Археологічній комісії при якому в 1845—1847 рр. працював поет, 60 років тому створив мистецький колектив шістдесятників — Алла Горська, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Зубченко та Галина Севрук.

Художники, чиї роботи увійшли до скарбниці української культури, після затвердження ескізу створили макет вітража у натуральну величину 76 на 89 сантиметрів. У центрі — Тарас Шевченко, який однією рукою пригортає до себе Україну-матір, а в другій тримає «Кобзар», піднімаючи його високо над головою.

Особливого змісту твору надавали Шевченкові слова: «Возвеличу малих, отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово».

Побачивши макет, партійне керівництво наказало терміново скликати засідання. Чиновники назвали вітраж «ідейно хибним», і 18 березня 1964 р. його було знищено. Як пригадувала шістдесятниця Михайлина Коцюбинська, не дочекавшись висновків комісії, «ректор Київського університету Швець особисто гатив молотком по художньому склу — за вказівкою секретаря міськкому кпу з ідеології Бойченка». «Чому мати-Україна така сумна? Який суд, яку кару й на кого накликає Тарас? І взагалі, чому Україна за гратами», — обурювався очільник навчального закладу твором, що не відповідав «принципам соцреалізму» та радянській ідеології.

13 квітня 1964 р. бюро київського обласного правління Спілки художників УРСР оприлюднило своє рішення: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований у дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа. У такому ж іконописному дусі витриманий в ескізі образ Катерини, яка є нічим іншим, як стилізованим зображенням богоматері. Шевченкові слова написані церковнослов’янською в’яззю (кирилицею) в поєднанні з іконописно трактованими образами, звучать ідейно двозначно. В образах вітража нема ні найменшої спроби показати Шевченка радянського світосприйняття. Образи, створені художниками, спеціально заводять у далеке минуле».

Авторів вітража виключили зі Спілки художників УРСР з офіційним формулюванням «за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т. Г. Шевченка», а Опанаса Заливаху в 1965 р. звинуватили в антирадянській агітації і пропаганді та засудили до п’яти років таборів. 28 листопада 1970 р. Аллу Горську, яка разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних енкавеесниками в 1930 роках у Биківні, знайшли вбитою в погребі біля будинку її родичів — дисидентку і правозахисницю зарубали сокирою. У смерті Алли Горської слідство звинуватило її свекра, який убив художницю начебто через особисту неприязнь. 29 листопада його тіло знайшли на коліях біля залізничної станції Фастів-2. За висновком міліції, чоловік вчинив самогубство. Похорон громадської діячки перетворився на мітинг протесту проти тоталітарного режиму і радянської влади. Із прощальним словом на похороні виступили Василь Стус, який прийшов із портретом Алли Горської, обрамленим українським рушником, Євген Сверстюк, Іван Гель, Олесь Сергієнко. Їх невдовзі заарештували.

Тож просвітницький тиждень в університеті, присвячений знищеному вітражу «Шевченко. Мати», привертає увагу до теми українського дисидентського руху. В КНУ наголошують, що тема потребує «деколонізації знань», і зазначають: «Нам важливо переосмислювати її критично і вдумливо, вивчаючи джерела, аналізуючи і рефлексуючи, спілкуючись із фахівцями, які досліджують цей період; спілкуючись із самими дисидентами, які можуть особисто засвідчити, або ж членами їхніх родин. Саме такою є мета просвітницького тижня, який відкривала тематична дискусія «Забуття і пам’ять: деколонізація знань».

На знімку: копія ескізу вітража «Шевченко. Мати».

Фото КНУ.