Сімдесят лялькових композицій 50 майстрів з усієї України, а також представників діаспори з Німеччини, Польщі та Португалії представлено на виставці «Ляльки для ненароджених», яка засобами народного мистецтва розповідає про трагедію голодоморів на найродючіших у світі землях. Експозиція, що відкрилася у Києві, у Національному музеї медицини України, приурочена до річниці виходу статті британського журналіста Гарета Джонса «Тут немає хліба!», який першим розповів світу про організований сталінським режимом геноцид українців.

«Усі композиції створені на основі історичних фактів, фотоматеріалів та спогадів про страшні 1932—1933 роки, які збереглися в родинах українських майстрів по всьому світу, — каже кураторка міжнародного культурно-просвітницького проєкту «Ляльки для ненароджених», голова ГО «Обрядова культура України» Валерія Левківська. Вона зазначає, що проєкт триває шостий рік і в його межах відбулися презентації робіт майстрів у Чигирині, Харкові, Черкасах, Бремені і Гамбурзі. Під час пандемії заходи, присвячені темі Голодомору-геноциду, відбувалися онлайн.

Епіграфом до нинішньої виставки стали слова однієї з учасниць заходу Валентини Мірошник: «Як у мертвім полі колосочки похилилися, молодая мати гірко плаче, зажурилася, / Її малятко на світ не з’явилося, воно в чистім небі янголом оселилося. / Полетіло в чорне небо білим птахом.../ Мертве поле так й лишилося неораним... / Плаче-тужить з горя мати молодая, / Як і жити далі їй, вона не знає...»

В експозиції такі роботи: «Батько втратив розум від голоду» Мирослави Старшевої з Одеси, «Туга за померлою дитиною» Олени Адільбекової з Харкова, «Розбите серце матері, немає більше промінчика в серці» Вікторії Стефанович з Харкова, «Знесилена жінка у траві» Наталії Павук з Кривого Рогу, «Останнє зерня» Ольги Селюкової з Чернігівщини, «Ой засни, моя дитинка, як заснула вся родина... Спи від маку і прости, та вже їсти не проси...» Ліни Гудзь  тощо.

Захід, в якому взяли участь історики — дослідники Голодомору, розпочався з хвилини мовчання за закатованими голодом мільйонами наших співвітчизників. Під час кураторської екскурсії майстри ділилися родинними спогадами про одну з найбільших гуманітарних трагедій минулого століття та цитували відомих її дослідників і письменників. Зокрема Енн Епплбом, авторку книжки «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», де є і такі рядки: «Надія Малишко з Дніпропетровської області згадувала, що її мати опухла, стала немічна і здавалася старою, хоча мала всього 37 років. Ноги в неї були блискучі, а шкіра на них полопалася. Окремі люди, яким вдалося вижити, запам’ятали чимало хвороб, спричинених голодом, та їхні різні вияви. Цинга викликала відчуття болю в суглобах, втрату зубів. Це також призводило до нічної сліпоти: люди не могли бачити в темряві...»

«Тема Голодомору — одна з найболючіших сторінок в історії України. Сьогодні, в умовах повномасштабного вторгнення, ми як ніколи розуміємо весь біль, який принесла на нашу землю росія. Наша виставка — це шана усім жертвам Голодомору! Пам’ятаймо про загублене покоління українських селян. Ця пам’ять робить нас сильнішими», — зазначає Тетяна Золочевська, авторка проєкту, віцеголова німецько-української спілки «KOLOS», засновниця проєкту «Українські ляльки мандрують світом».

«Слово «голодомор», яке походить від поєднання слів «голод» та «мор», означає навмисне вбивство голодом. Голодомор націлений на знищення українців як нації і організований радянською владою в Україні тричі — у 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 роках. Звідти і «закон про п’ять колосків» — постанова, що встановлювала дуже жорстокі покарання навіть за дрібні крадіжки так званої колгоспної власності: лише за кілька вирваних або піднятих із колгоспного поля колосків людину засуджували до розстрілу або тривалого ув’язнення з конфіскацією всього майна», — наголошує Феріде Ібрагімова, консультантка лідера кримськотатарського народу та народного депутата України Мустафи Джамілєва.

«Один з найпронизливіших символів виставки — зламаний колос, де зернинами є традиційні ляльки у вигляді малюків... Майстрині проєкту через ляльок здебільшого розповідали історії реальних жертв Голодомору, часто своїх рідних. Але оскільки трагедію, яка стала результатом злочину червоної москви, пережили мільйони, то у символічних фігурах глядач може впізнати епізоди життя близьких людей. Кураторка виставки Валерія Левківська не змогла стримати емоцій біля композиції, де йде обмін останніх родинних цінностей на їжу, адже її дід робив так само, — поділився своїми враження від заходу кандидат історичних наук Андрій Іванець. — Є тут і експонати, які через створення ляльок переосмислюють відомі твори на тему Голодомору — картини і малюнок Казимира Малевича, пам’ятник у Харкові. Подякував організаторам виставки і майстриням, що вони нагадують про лихоліття 1932—1933 рр. поза пам’ятними днями. Про геноцид, організатори якого не покарані та не розкаялися, варто пам’ятати завжди, як і вшановувати жертв злочину. Новітня геноцидна війна росії проти України тому чергове підтвердження...»

Працюватиме виставка до 12 квітня.



Фото надано Валерією Левківською.