Бо важко навіть пригадати, коли цей двобій розпочався. І ще важче спрогнозувати, коли закінчиться. Неозброєним оком видно лише те, що його перебіг уже має свої круглі дати та навіть своєрідні «ювілеї»...
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Відлуння гучної акції
На Полтавщині, певно, найбільш гучною і показовою акцією з арсеналу такої перманентної боротьби стало урочисте — перед журналістами й телекамерами — відкриття в обласному центрі автостанції на площі перед залізничною станцією Полтава-Київська за участю профільного заступника голови облдержадміністрації. Дійство відбувалося влітку 2013 року. А оскільки той невеликий станційний павільйон спорудила й презентувала фірма, яку називали найбільшим у регіоні нелегальним перевізником, то «міцні господарники» з ОДА видавали цю «вікопомну подію» за ознаку ледь не повної й остаточної перемоги над нелегалами.
Мовляв, бачите: таки можна навести лад, якщо у повпредів влади є політична воля, а в транспортних підприємців — бажання вийти з тіні та працювати прозоро й чесно. Відтоді колесо часу накрутило понад десятиліття. Та гучно відкрита у Полтаві автостанції «Київська» вже не діє. А чи припинили тут і деінде свою діяльність нелегальні перевізники? Риторичність такого запитання, здається, ні в кого не викликає сумнівів. Та, щоб зануритись, як то кажуть, до першовитоків проблеми бодай на осяжну десятирічку, варто пригадати тодішній «пейзаж» на ринку пасажирських перевезень.
Зокрема, на прикладі тієї ж таки Полтави. Найбільш грошовиті міжобласні й деякі міжміські маршрути в ті часи майже повністю осідлали саме нелегали. На площі біля залізничного Київського вокзалу обласного центру (звідси ще в радянські часи, до появи в іншому кінці міста величезної споруди автовокзалу, вирушали у міжобласні рейси автобуси) практично постійно стояло до півдесятка й більше бусиків-маршруток декількох фірм. Дві з них майже цілодобово випускали ті «човники» у рейси на Київ і Харків практично через кожну годину! Водії та чоловіки-кликуни запрошували потенційних пасажирів зайняти місця в салонах одразу...
Рекламою тих фірм були завішені майже всі кутки розташованого поруч залізничного вокзалу. Тож вони фактично крали пасажирів і в «Укрзалізниці» при найактивнішому потуранні цієї державної(!) компанії. Левова частка охочих вирушити у поїздку бронювали місця через телефонних диспетчерів. Готівку з пасажирів збирали самі водії. Останні у разі потреби, як то кажуть, на коліні власноруч заповнювали розграфлені папірці, називаючи їх квитками...
«Нерегулярка» в режимі цілодобового конвеєра
А весь процес переміщення пасажирів із точки «А» в точку «Б» й у зворотному напрямку саме в такий спосіб іменували «нерегулярними перевезеннями». Хоча насправді такі перевезення одним транспортним засобом мають здійснюватися не частіше двох разів на тиждень. І тільки за окремим договором на кожну групу пасажирів без будь-яких індивідуальних квитків для них. Натомість згадані найприбутковіші вояжі тривали в режимі безперервного цілодобового «човникування». І фактично від оподаткування приховувалися десятки мільйонів гривень... Чи вивели їх із тіні новою приватною автостанцією?
Автор цих рядків добре пам’ятає, як згадане «свято» її відкриття трохи зіпсувала місцева завжди емоційна перевізниця. Вона прийшла на ті урочистості з водієм свого буса, котрий мовчки тримав у руках саморобний плакат із далеко не святковим написом... А сама жінка висловлювала свій протест голосно, називаючи відкриття невеличної автостанції фактичною легалізацією... нелегалів. Адже, мовляв, усі знають, що фірма, яка її відкриває, офіційно декларує наявність якихось півдесятка бусів, а насправді використовує для постійних пасажирських перевезень десь із сотню транспортних засобів. Такі, м’яко кажучи, неспівмірні пропорції має й між дозволами на рейси та реальною кількістю поїздок, більшість яких здійснюється саме в тіні.
Такі закиди протестувальниці заступник голови облдержадміністрації списав на емоції конкурентки, котра, мовляв, сама далеко не завжди та не в усьому дотримується правил перевезення пасажирів. Однак не виокремив зі слів жінки зерно істини тоді, здається, тільки сліпий і глухий. Бо автостанція хоч і запрацювала, та левова частка коштів за поїздки у бусах-маршрутках тієї фірми проходила, як то кажуть, повз касу, через той же таки розрахунок готівкою з водіями. В цьому власкор «Голосу України» особисто пересвідчувався неодноразово. Зрештою навіть сьогодні, коли автостанція не працює, на двох її платформах залишилися стовпчики з табличками, на яких позначені аж... шість рейсів на добу — п’ять на Київ і один на Харків. То це була автостанція чи така собі ширма-прикриття для тепер уже напівтіньової діяльності?
Шлагбауми на дорогах ставили не перед тіньовиками
Зауважимо також, що на той час у Полтаві діяла ще одна досить велика точка збору нелегальних перевізників, розташована поблизу Центрального ринку. Звідти буси-маршрутки виїжджали на Кременчук. Отже, основні потоки пасажирів із обласного центру осідлали тіньовики? Не можна сказати, що їх не помічали посадовці, чиновники, правоохоронці та контролери всіх мастей. Свою боротьбу з нелегалами вони не припиняли. Принаймні на словах... А коли доходило до діла, то зазвичай розводили руками: мовляв, для перемоги над тінню не вистачає законодавчих і нормативних інструментів та повноважень. Щоб зупиняти, штрафувати, скасовувати ліцензії та дозволи...
При цьому не зайве нагадати, що саме в часи «міцних господарників» спалахнули спочатку Євромайдан, а потім і Революція Гідності. В їх епіцентр, до столиці, щоб підтримати своїх однодумців, вирушало чимало полтавців.
Для таких поїздок вони нерідко замовляли буси, що курсували в режимі не вигаданих — реальних нерегулярних перевезень. Але по головній трасі на Київ зазвичай далі передмістя Полтави не доїжджали. Бо там їх зупиняли та розвертали назад. І для цього у повпредів держави вистачало і повноважень, і всіляких зачіпок, аби виставити черговий шлагбаум. Не кажучи вже про відверте свавілля з погрозами та залякуваннями перевізників.
Натомість «найкозирніші» з останніх, які «рулювали» нелегальними чи напівлегальними пасажиропотоками, не боялися, здавалося, нікого й нічого. Бо майже відкрито пишалися тим, що мають надійний дах у столиці. Під акомпанемент подібних до описаного вище гучних імітаційних заходів боротьби з тіньовиками. Та бадьорих рапортів про наведення ладу в цій сфері місцевих посадовців і чиновників. Хоча дрібніші легальні перевізники, як то кажуть, не для преси говорили про зовсім інший порядок. Його вони вбачали в тому, що нарешті принаймні стало зрозуміло, кому і скільки треба давати на лапу, щоб тебе не чіпали... Зрештою вони також висловлювали своє обурення нелегалами. Надто з огляду на те, що останні фактично добивали їхній бізнес, відгризаючи найласіші шматки фінансового пирога.
Автостанції дишуть на ладан
Пригадується, десяток років тому керівник приватного товариства «Полтаваавтотранс» (воно успадкувало володіння автовокзалом обласного центру та іншими колишніми державними автостанціями області) Сергій Бутко говорив про те, що нелегальні перевезення відібрали й сховали в тінь десь від 30 до 40 відсотків(!) усього пасажиропотоку в регіоні. А це неминуче призведе не лише до банкрутства багатьох законослухняних перевізників, а й до закриття більшості автостанцій, насамперед у невеликих райцентрах, селищах і великих селах. Бо якщо ті з них, що стрімко скочуються до нерентабельності, товариство принаймні певний час іще зможе утримувати за рахунок прибутковіших, то з навалою перевізників-нелегалів така підтримка аутсайдерів стане фактично неможливою.
Прикро, та ті сумні передбачення вже збулись. Як повідомив у розмові з власкором «Голосу України» Сергій Бутко, станом на 2019 рік, тобто на доковідний період, очолюване ним товариство утримувало в області 28 своїх автостанцій. На сьогодні їх залишилося 14, із яких 3 — у Полтаві. Та й ту кількість, якщо виходити тільки з показників рентабельності, за словами пана Сергія, варто було б переполовинити. Хоч автостанції — це ж не лише приміщення та зручності для пасажирів і водіїв.
Із кожного проданого там квитка до 20 відсотків суми йде тільки на податки. Не кажучи вже про те, що він є фіскальним чеком, який був і залишається головною альтернативою будь-якій нелегальщині. Та водночас гарантом страхових відшкодувань пасажирові, скажімо, при травмуванні під час аварій. Зрозуміло, що з тих населених пунктів, які залишилися без автостанцій, люди не перестали їздити у своїх справах. І перевізників різного штибу там навряд чи поменшало. Але хто має фінансовий зиск від таких поїздок? І що гарантує пасажиру передана ним водієві грошова купюра, яку останній просто поклав у кишеню?
Водночас істотне зменшення офіційного пасажиропотоку помітне вже зовні та всередині приміщення полтавського автовокзалу, в якому розташований і офіс «Полтаваавтотрансу». Останнім часом цю величезну чотириповерхову будівлю потроху оновлюють. Зокрема й завдяки тому, що значну частину її площ здають під торговельну та іншу комерційну діяльність, не пов’язану з перевезеннями. Для нинішньої кількості пасажирів цілком достатньо вже обмеженого простору. Скільки їх сьогодні порівняно з рубіжним 2019 роком? І який відсоток забирають нелегальні перевізники?
Іще одна епідемія
— Якщо порівнювати 2019-й і 2023-й, то загалом по області обсяг легальних перевезень за показниками наших автостанцій зменшився майже втричі, — відповідає Сергій Бутко. — Найбільше на їхньому падінні позначилася епідемія коронавірусу. Всі пам’ятають період цілковитої карантинної заборони урядом таких подорожей. Але потреба у поїздках нікуди не зникла. Як на мене, то десь 25 відсотків нашого контингенту пасажирів перехопили саме нелегали, котрі тоді дуже піднялися. Приблизно така само частка потенційних пасажирів просто відмовилася від автобусних поїздок, перейшовши на дистанційну роботу або придбавши власний транспорт, зокрема й найпростіший. Велика війна, звісно, також позначилася на показниках пасажиропотоку. Та істотно вже згаданих пропорцій вона не змінила. Який відсоток пасажирів сьогодні їздить у тіні, тобто з нелегалами, сказати важко, бо ніхто їх за руку не ловив і не рахував. Але якщо взяти всі без винятку нелегальні перевезення, починаючи з автівки чи бусика сільського дядька, котрий підвозить сусідів або знайомих, і закінчуючи широко розрекламованим електронними сервісами для так званих попуток, то, мабуть, тіньовики з колегами зі світлого боку ділять пасажиропотік десь порівну. Тобто його половина, на мою суб’єктивну думку, дістається нелегалам.
І це при тому, що згадана фірма-перевізник, яка споруджувала й відкривала свою автостанцію на залізничному Київському вокзалі Полтави, давненько її закрила й перебазувалася на єдиний у місті автовокзал. Тобто легалізувалася вже не умовно. Сергій Бутко вважає, що в цьому разі спрацювали механізми цивілізованого ринку. Вочевидь, не бажаючи надалі залежати від чиїхось милостей, перевізник вирішив забезпечити реальний розвиток та підвищити конкурентоспроможність власного бізнесу. І на зароблені в різний спосіб кошти придбав просторі комфортабельні автобуси, облаштував свій куток у прибудові до автовокзалу, подбав про офіційний продаж квитків через його каси та належний сервіс. Тож тепер за рівнем обслуговування пасажирів опинився серед явних лідерів.
А станційний павільйон на площі біля Київського вокзалу використовується нині для іншої комерції та слугує своєрідною вітриною для реклами пасажирських перевезень тієї ж таки фірми. Зрештою на тій привокзальній площі вже далеко не завжди можна побачити хіба що поодинокі бусики інших нелегалів. Та й більшість машин зі ще однієї відправної точки тіньовиків, які вирушали на Кременчук, також підтяглися до автовокзалу. Отже, випадки прощання з нелегальним минулим таки не рідкість.
Навіть у п’ятницю охочих придбати квитки в касах полтавського автовокзалу небагато.
На зупинці поблизу полтавського «Макдональдсу» (напрямок руху — в бік Харкова) перевізники-нелегали нерідко набирають повні маршрутки пасажирів.
Фото автора.
