Українки, які колись виїхали на заробітки в Італію, повертаються на батьківщину. Причому не самі, а з італійськими чоловіками. Таких сімей на Тернопільщині дедалі більше. Скажімо, лише в Підволочиському районі — до трьохсот! Хто молодший — започатковує в Україні невеликий бізнес.
Але приїздять в основному люди пенсійного віку. В Україні їм подобається помірний клімат, гарна природа, привітні люди, низькі ціни. З європейською пенсією, навіть мінімальною у 500 євро, у нас можна жити безбідно. Іноземці запроваджують нову моду: біля хати — жодних городів з картоплею та іншою городиною, тільки зелені газони і квіти. Фізична праця — не для них. Краще поспілкуватися зі своїми співвітчизниками за келихом вина чи пива у кафе. Італійці наполегливо вчать українську і вже непогано володіють нею.
Облюбували Україну і безробітні. Одружуються з українками і живуть тут. Знайомий француз Трістан не може надивуватися, яка родюча в нас земля. Йому, на відміну від італійців, подобається, що всю городину можна мати свою. Допомога з безробіття дає змогу утримувати сім’ю з чотирьох осіб (у дружини двоє дітей). Трістан не проти влаштуватися на роботу в Україні, тому наполегливо вчить мову. А зараз йому доводиться час від часу перетинати кордон, щоб зареєструватися на біржі праці. Але є в цьому і плюси: показує дружині об’єднану Європу. Помандрувавши, вони повертаються до Тернополя. Жінка каже, що добре там, де нас немає. Вона із задоволенням відвідує європейські міста, музеї, виставки, але жити хоче тільки в Україні. Чоловік-француз із нею згідний.
Тернопільська область.
