«Саме зараз, під час воєнного стану, скасування мораторію на примусову реалізацію майна підприємств, де більше 25% належить державі, має сприяти відновленню нормальних економічних зв’язків між приватними компаніями та компаніями, де є частка держави, повернути імідж і захистити їх права, — розповідає заступник Голови Комітету Олексій Мовчан (на знімку).

Законопроєкт про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення ефективності управління державним майном, вдосконалення механізму реалізації арештованого майна та наближення правових стандартів в Україні до європейських стандартів (реєстр. № 11139) має на меті підвищити ефективність управління державною власністю.

Скасування мораторію передбачає поступовий процес, який дозволить впродовж трьох років після прийняття закону знімати обмеження на стягнення боргів з держкомпаній, де частка держави 50% і більше. Ці зміни не будуть стосуватися підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК), оскільки останні мають чутливе значення для України під час війни».

Комітет на засіданні 5 червня 2024 року розглянув вищезазначений законопроєкт та ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України включити його до порядку денного сесії Верховної Ради України та за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу.

Скасування мораторію на стягнення майна підприємств з державною часткою є потужним кроком для забезпечення фінансової стабільності, покращення інвестиційного клімату, стимулювання економічного розвитку та є логічним продовженням плану заходів, передбачених Ukraine Facility. За умови прийняття відповідного законопроєкту вже через рік бізнес-спільнота, підприємства з державною часткою, міжнародні інвестори та аудитори побачать перші позитивні зрушення, а бюджет України отримає додаткові кошти для розвитку та відновлення.

Працюємо далі!

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.

ДОВІДКОВО 

На початок 2022 року в Україні функціонувало приблизно 3000 державних підприємств, що належали до різних галузей економіки: енергетика, транспорт, телекомунікації, промисловість тощо. Варто зазначити, що кількість державних підприємств може коливатися внаслідок ситуації в країні, різних реформ і політичних рішень щодо приватизації чи реструктуризації.

Управління майном державних підприємств є важливою складовою економічної політики країни, оскільки саме вони часто володіють значним обсягом активів і впливають на різні сфери економіки. Система управління вказаних об’єктів включає такі складові: стратегічне управління, тобто розроблення стратегій розвитку держпідприємств, враховуючи національні економічні цілі та потреби ринку. Фінансове управління — моніторинг фінансового стану підприємств, планування і контроль бюджетів, оптимізація фінансових процесів, забезпечення ефективного управління, включно з внутрішніми структурами, аудит, відповідність правилам і стандартам. Доступ до інформації про діяльність підприємств, включно з фінансовою звітністю та результативністю. Важливо, що державний контроль і нагляд за діяльністю держпідприємств необхідний для запобігання корупції та недобросовісній практиці.

Окрім того, управління майном державних підприємств вимагає балансування інтересів держави, споживачів, інвесторів та інших зацікавлених сторін з метою забезпечення стабільності та розвитку національної економіки, а ефективне управління сприяє зростанню валового внутрішнього продукту, підвищенню конкурентоспроможності країни та покращенню життєвого рівня громадян.

До переваг управління державними підприємствами належать: стабільність і безпека основних галузей економіки. Вони спроможні забезпечувати робочі місця, підтримувати соціальні програми та інфраструктуру.

Держава може впливати на стратегічні галузі, гарантуючи національну безпеку та економічну незалежність.

Недоліками управління визнають: державні підприємства часто обтяжені надмірною бюрократією, що призводить до повільного прийняття рішень та неефективного управління. На управління підприємствами можуть впливати політичні рішення, що часто не завжди керується економічною доцільністю, а відсутність конкуренції може призвести до монополізації ринку і зниження якості послуг або товарів.

Управління державними підприємствами потребує уважного балансу між забезпеченням соціальних і економічних потреб, збереженням ефективності й запобіганням корупції, на що нині спрямована увага керівників держави.