Направив звернення щодо важливості цього голові Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Ірині Туляковій.
На сьогодні реалізовується II етап реформи під її керівництвом.
Напрацьовано оновлену стратегію реформи деінституціалізації — Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні.
Однак як Стратегія, так і чиновники Мінсоцу оперують некоректними статистичними даними щодо кількості дітей, які отримують догляд та виховання в інтернатних закладах.
Називають різні цифри — від 27 тисяч до 100 тисяч дітей.
Сюди увійшли і діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних школах та проживають протягом навчального тижня у пансіоні.
Водночас зі Стратегії виключені діти, які під час отримання освіти проживають у пансіонах спеціалізованих закладів освіти.
Це дискримінація батьків дітей з ООП, нібито їхні батьківські компетенції недостатні, лише через те, що вони обрали для своєї дитини навчання у спеціальній школі.
Це свавільне втручання у відносини між батьками і дітьми, коли чиновники задля реалізації показників реформи впливають на вибір батьками форми освіти та закладу і створюються перепони в доступі до освіти дітей з ООП.
Захистили право дітей з ООП на безперервну освіту на міжнародному рівні — ухвалили Резолюцію «Якісна освіта для дітей з особливими освітніми потребами: виклики пандемії, війни та цифровізації» та затвердили Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, розроблені на основі моєї доповіді.
Більше: https://www. facebook. com/share/v/dh5PXA75PL2gAXzV/
Документ містить положення, що визначають: навчання дітей з ООП у спеціальних закладах освіти не повинно стигматизуватися та протиставлятися навчанню в інклюзивному класі.
Основна мета освіти — забезпечити отримання дитиною належних освітніх послуг, які відповідають потребам дитини.
У той же час найбільшим викликом для України є діти з ООП, які взагалі не охоплені навчанням, зокрема ті, що влаштовані у дитячі будинки — інтернати системи Міністерство соціальної політики України.
Більша частина таких дітей дійсно мають батьків, але знаходяться у закладі через відсутність послуг в громадах та не навчаються.
Отже, доцільніше під час реформування звернути увагу на цих дітей, а не зосереджувати зусилля на батьківських дітях, які за вибором батьків навчаються у закладах спеціальної освіти.
Павло СУШКО.