Цей документ став визначальним кроком на шляху до незалежності України, що була офіційно проголошена 24 серпня 1991 року. Декларація про державний суверенітет заклала основи для побудови незалежної, демократичної та правової держави, а також визначила принципи, які стали фундаментом сучасної української державності.
Історичний контекст прийняття Декларації
Прийняття Декларації про державний суверенітет відбулося в контексті глибоких політичних і соціально-економічних змін, які призвели до розпаду срср наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років.
Українське суспільство активно включилося в процеси державотворення. Суспільство вимагало більшої автономії для України та відродження її національної ідентичності. У цих умовах питання про суверенітет України стало одним із головних на політичному порядку денному.
Авторами тексту Декларації про державний суверенітет України була група народних депутатів, які працювали над проєктом цього документа у складі спеціальної комісії на той час Верховної Ради УРСР.
У квітні 1990 року, після проведення перших вільних виборів до Верховної Ради Української РСР, новообраний парламент почав активно працювати над питаннями, пов’язаними з державним суверенітетом України. У травні 1990 року була створена Комісія Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету. Її завданням було розробити проєкт Декларації про державний суверенітет України. До складу комісії увійшли видатні політичні діячі та юристи, які представляли різні політичні сили та регіони України.
16 липня 1990 року. Мітинг біля Верховної Ради України під час прийняття Декларації про суверенітет, Іван Плющ спілкується з людьми.
Одним із членів комісії був Леонід Кравчук, на той час Голова Верховної Ради. Його дипломатичні навички допомогли досягти згоди серед депутатів з різними поглядами та переконаннями.
Іншим важливим учасником комісії був Іван Юхновський, відомий науковець і політик. Маючи великий авторитет серед наукової спільноти та політичних кіл, активно сприяв формулюванню науково обґрунтованих положень Декларації.
Володимир Гриньов, який також входив до складу комісії, був відомим політичним діячем, активно працював над економічними розділами Декларації.
Окрім політичних діячів, до складу комісії входили також юристи та правознавці, які працювали над правовим обґрунтуванням Декларації. Вони забезпечили відповідність документа міжнародним правовим нормам та врахували історичний контекст розвитку української державності.
16 липня 1990 року. Мітинг біля Верховної Ради України під час прийняття Декларації про суверенітет.
Робота комісії та процес підготовки Декларації
Робота комісії була інтенсивною та потребувала значних зусиль від усіх її членів. Підготовка тексту Декларації відбувалася під час численних засідань, обговорень та дискусій. Важливим аспектом роботи комісії було врахування різних поглядів та інтересів, що існували в українському суспільстві, щоб Декларація стала справді народним документом, який відображає волю всього українського народу.
Незважаючи на різні політичні погляди та переконання, члени комісії змогли дійти згоди щодо основних принципів, які лягли в основу документа 55-XII, прийнятого 16 липня 1990 року.
Декларація про державний суверенітет України складається з 10 розділів, які визначають основні принципи суверенітету, економічну самостійність, культурний розвиток та зовнішню політику. За неї проголосували 355 депутатів, проти — 4.
Під час історичного засідання Верховної Ради України 16 липня 1990 року.
Основні положення включають:
1. Народовладдя. Декларація проголосила, що тільки народ України має право визначати і змінювати свій державний устрій. Будь-які дії, спрямовані на обмеження суверенітету, визнавалися неконституційними.
2. Територіальна цілісність. Декларація підтверджувала недоторканність території України в існуючих кордонах. Жодна частина території не могла бути передана іншій державі без згоди народу.
3. Економічна самостійність. Україна проголосила право власності на природні ресурси, економічну та фінансову системи. Це включало право на власний бюджет та грошову одиницю.
4. Екологічна безпека. Одним із важливих аспектів було проголошення права України на екологічну безпеку. Враховуючи наслідки Чорнобильської катастрофи, цей пункт мав особливе значення.
5. Культурний розвиток. Декларація підкреслювала право народу України на збереження і розвиток своєї культури, мови та традицій.
6. Зовнішня політика. Україна проголосила право на самостійне визначення своєї зовнішньої політики, включно з правом на встановлення дипломатичних відносин з іншими державами.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.