Зараз Руслан на ротації у Чернівцях. Проводить час з родиною і разом з побратимами збирає на пікап для виконання нових завдань.
«Пройшов усі гарячі точки. Змінив 4 посади. Після поранень відновлювався і знову в бій. Хто як не ми», – розповідає 37 річний воїн-лісівник Руслан Кушнір.
Поспілкувалися з ним поки він на ротації і має вільну хвилину. Завжди намагаємося бути з нашими воїнами на зв'язку, знати чим вони живуть, що потребують.
Руслан з 2009 року у лісовій галузі. До мобілізації – лісник Хотинського лісництва філії «Сокирянське лісове господарство» Подільський лісовий офіс. Стежив не тільки за збереженням угідь, а й брав активну участь у відновленні лісу, висадці нових лісових культур. Слідкував аби не було незаконних лісорубів та браконьєрів.
«З одного боку цікава професія, працюєш в лісі. А з іншого, треба бути сміливим, сильним. Зупинити браконьєра може далеко не кожен. Ці робочі навички дуже загартували мене перед тим, як я пішов служити», – згадує Руслан Кушнір.
У травні 2022 року мобілізувався. Добровільно. Потрапив у 31-й Чернівецький прикордонний загін. Раніше він досвіду служби в армії не мав, тому пройшов навчання та відповідну підготовку.
«Перше місце куди ми поїхали був Чернігів. Спочатку стояли на блокпостах, стежили аби після відходу росіян не залишились дрг, перевіряли транспорт. Невдовзі відправились на Лиман. Охороняли ВОПи, мости та інші стратегічні об'єкти», – розповідає Руслан Кушнір.
Далі загін Руслана відправили на Донеччину. Чоловік отримав нову посаду. Став помічником кулеметника.
«Ми працювали починаючи з Лиману, закінчуючи Кремінною на Луганщині. Відбивали ворожі штурми, самі звільняли території. На той час багато побратимів були з пораненнями, контузіями. Але ми вистояли».
Згодом 31-й Чернівецький прикордонний загін прикомандирували до 57-ої окремої мотопіхотної бригади. Звільняли Харківщину. Боронили Донеччину.
«Під Бахмутом я отримав важке осколкове поранення у серпні минулого року. Пошкодив ногу і руку. Лікарі у Лозовій на Харківщини все витягали. Пролежав 11 днів у госпіталі. Через складну ситуацію на фронті я виходив на позицію ще зі швами».
Ще був Вовчанськ. Прикордонне місто постійно піддавалось атакам ворога. Туди знову вторглись росіяни, зараз місто частково повертається під контроль ЗСУ.
«Я вже там став навідником ПТРК. Підбивали російські танки на підступах до нас. Тільки бачу на блокпосту ворожу техніку одразу навожусь і спостерігаю як займається танк. Скільки підбито важко порахувати, постійні бої йшли. Думаю, багато. І це в той час як по нам летіли КАБи».
Зараз Руслан на ротації в Чернівцях. Приїхав ненадовго додому до своєї родини. Є дружина, 9 річна донька та 5 річний син. Бачить їх нечасто. Діти дуже щасливі побачити батька, хоч ненадовго.
«Поки мене не було, бачу як діти швидко ростуть. Донька пішла в музичну школу. Звичайно це недешево, але її розвиток понад усе. Сам поки є трохи часу намагаюся через державну програму для ветеранів протезувати зуби. На фронті цим точно немає коли займатись».
Постійно на зв'язку і колеги. Ніколи не забувають. Завжди щось пропонують. Але Руслан відмовляється. Каже, що в нього особисто все є – форма, одяг, їжа, спорядження. Єдине, що часто втрачається – авто. Збирає разом з побратимами на пікап для виконання нових завдань.
Після війни обов'язково хоче повернутись у лісове господарство. Тут його друзі, колеги і ліс – найкращий реабілітолог.
Пресслужба Подільського лісового офісу.
