Мене остаточно підкосила застуда. Іду в міську лікарню №16. На прийом до дільничного терапевта, або, як тепер заведено говорити, сімейного лікаря, потрапити не вдалося. У принципі, до нього потрібно було тільки за направленням до ЛОРа зайти. Адже тепер без консультації терапевта до фахівця вузького профілю не потрапити. Навіть якщо ви, як і я, — хронік зі стажем і ходіння по сімейних лікарях тільки забирають час, щоб запобігти ускладненням, — це нікого не цікавить. Стій і чекай. Мого сімейного доктора викликали на термінову консультацію, і медсестра сповістила чергу, що зібралася, про те, що прийому не буде, — розходимося. Спроба розв’язати проблему із прийомом хворих через завідувачку амбулаторії №4 до результату не дала. «Що я можу зробити? Я взагалі педіатр, а лікарі всі у відпустках або на курсах. Ідіть до інших амбулаторій, тільки вас там не приймуть», — розвела вона руками.Потрапити до лікаря своєї амбулаторії, хоч і не до дільничного, вдалося лише під кінець робочого дня. До кабінету я зайшла о 16.50, хоча в лікарні перебувала з 9-ї ранку. Незадоволена терапевт подивилася на мене, із жалем констатуючи, що без лікарняного не обійтися. Виписала антибіотиків і відправила до ЛОРа.
Ходіння по муках
У реєстратурі повідомили: талонів до ЛОРа немає. Вирішую піти навмання — потрапити без запису. Вийшло. Але, на жаль, лікаря, котрий мене виліковував під час ускладнень, не було, її відправили у військкомат. А на місці чуйної Галини Миколаївни сидить роздратована Ганна Євгеніївна... Та сама, котра декілька місяців тому своєю бездіяльністю мало не відправила мене на той свій: спохопилася, тільки побачивши знімок, який свідчив про показання до термінової госпіталізації. Тоді з кабінету терапевта я вирушила одразу в стаціонар на операцію. Цього разу лікар уже стриманіша у своїх висловлюваннях і неохоче робить огляд, виписує потужніший антибіотик і відправляє на рентген.
Іду до реєстратури, щоб отримати талон у рентген-кабінет. З’ясовується: там мене зможуть «просвітити» лише через три дні. За два дні знову потрібно показатися терапевтові. Скаржуся на сильний головний біль. Лікар відповідає, що в неї теж голова болить. Далі щось весело обговорює з медсестрою, перемиваючи кісточки колегам...
Коло перше
Наступного дня в мене за планом рентген о 8.45. Приходжу о пів на дев’яту, щоб узяти направлення й оплатити плівку. У кабінет потрапила тільки через годину після призначеного часу. До дев’яти ранку весь персонал обговорював, що кому снилося, і розпивав чай. О дев’ятій почали приводити хворих зі стаціонару, яких зобов’язані пропускати без черги. Цього дня в Донецьку пішов сніг, а опалення ще не дали. Сидіння в коридорі під дверима на протязі додало пару градусів до моєї «застудної» температури. Зробити рентген удалося лише після скандалу. Люди просто не витримували стояти в коридорі — особливо ті, хто був на милицях.
Минуло ще три дні. У реєстратурі без змін: запису немає. Після недовгого пошуку знайшовся мій відкладений талон. Займаю одразу дві черги — до терапевта і ЛОРа.
Переконавшись, що поліпшень жодних, Ганна Євгеніївна призначає ще антибіотик і «гарячі» уколи внутрівенно. Терапевт задоволений вибором колеги, хоча й не розуміє, чому мені не роблять «кукушки» та інші традиційні промивання носа.
Купую потрібні препарати і йду до маніпуляційного кабінету. Укол дуже болючий. Дорогою додому стало погано, добралася на автопілоті й до вечора пролежала в ліжку. Про шкоду своїх ліків довідалася тільки через день.
Фінішна пряма
День потому. У маніпуляційному інша зміна, літня медсестра каже мені, що антибіотик дуже токсичний і потрібно приймати додаткові препарати, щоб уберегти печінку і шлунок. ЛОР-лікар мене про це не попередила...
Ще за два дні. У мене кашель, нежить і головні болі. ЛОР пише в картці, що стан поліпшився. Терапевт радить попити «ібупрофенку» і закриває мій лікарняний, мотивуючи тим, що «не хоче псувати показники».
Виявляється, лікарі «зобов’язані» вилікувати від ГРВІ протягом 10 днів. Такий діагноз ставлять практично всім, тому що грип або інше захворювання до оголошення офіційної епідемії медикам з якихось причин писати заборонено. От і виходить, що виписують людину не тому, що вона одужала, а щоб не псувати якісь умовні показники. Якщо лікарняний продовжувати — потрібен висновок завідувача амбулаторії або спеціальної комісії. А це довго і клопітно.
Для чого це робиться?
У мене склалося враження, що вся ця байдужість лікарів спрямована на те, щоб пацієнт заплатив. Один інтерн зізнався: їх навчають такої поведінки, щоб люди несли гроші. Тільки тоді лікар змінить ставлення. Практика не повсюдна, але, на жаль, досить часто зустрічається.
Я зовсім не проти платити нормальну ціну за медичні послуги, але за умови, що це все офіційно й через касу. Платити в кишеню комусь лише за те, що він прийшов на роботу і зволив розписатися на лікарняному аркуші, тим самим вирощуючи корупцію, не хочу.
Донецьк.
Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.
