2 листопада 2013 року на 73-му році життя помер колишній голова Центрального комітету Профспілки металургів і гірників України (з 2003 р. по жовтень 2013 р.)
Казаченко Володимир Іванович
Глибоко сумуємо у зв’язку з кончиною В. І. Казаченка та висловлюємо щире співчуття його родині, близьким, друзям і колегам.
* * *
Володимир Іванович Казаченко. Це ім’я добре знайоме кожному, хто пов’язаний з гірничо-металургійним комплексом України. Протягом 10 років він очолював півмільйонний загін Профспілки металургів і гірників України. Рядові члени ПМГУ, власники підприємств, представники державної влади знали й поважали його як людину надійну, рішучу, що чесно виконує свої професійні обов’язки, вміє дотримувати слова.
Про таких, як він, кажуть «людина з характером». І характер цей, непростий, але цільний і справедливий, викувало саме життя.
Трудова біографія В. І. Казаченка почалася в далекому 1956 році. П’ятнадцятирічним підлітком улаштувався він на Дніпропетровський шинний завод і за півтора десятка років пройшов шлях від слюсаря до заступника начальника цеху. Ці роки вмістили в себе і службу в лавах Радянської Армії, і навчання в механіко-металургійному технікумі, і активну участь у громадському житті трудового колективу шинного заводу. Товариші по роботі на початку 70-х років обрали Володимира Івановича головою профкому виробництва, а потім і заступником голови профспілкового комітету всього об’єднання «Дніпрошина».
Пізніше було навчання в Московській академії праці, робота в Дніпропетровській облраді профспілок і перехід у Центральний комітет Профспілки металургів і гірників України.
З 2000 року життя В. І. Казаченка нерозривно пов’язане з гірничо-металургійним комплексом. Із самого початку свою роботу в Профспілці він будував на тісних контактах з первинними організаціями й рядовими членами ПМГУ. В 2002 році його обирають першим заступником голови, а за рік — головою Центрального комітету Профспілки металургів і гірників України. У 2005-му і 2010-му роках з’їзд ПМГУ високо оцінив діяльність В. І. Казаченка і двічі обирав його головою ЦК ПМГУ.
Різноманітність і складність завдань, які стоять перед Профспілкою, вимагають від профспілкового лідера системного підходу, високого професіоналізму, уміння масштабно мислити. Усі ці якості повною мірою були властиві Володимиру Івановичу. Саме вони допомагали йому приймати правильні рішення в непростих питаннях роботи, що стосуються ГМК, а значить, і благополуччя працюючих підприємств. Яскравий приклад — вихід з ініціативою прийняття Меморандуму взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України, підприємствами ГМК і Центральним комітетом ПМГУ. У результаті — реалізація досягнутих домовленостей допомогла багатьом підприємствам галузі залишитися на плаву в період світової фінансової кризи, не допустити масових звільнень трудящих.
Стабілізації соціально-економічної ситуації в ГМК сприяли й зустрічі голови ЦК ПМГУ із Прем’єр-міністром і Президентом України. На цих зустрічах В. І. Казаченко піднімав найважливіші для життєдіяльності ГМК питання: розвиток внутрішнього ринку металопродукції, посилення регуляторної ролі держави в промисловому секторі економіки, економічне стимулювання технічного переозброєння підприємств...
Позицію Профспілки металургів і гірників В. І. Казаченко постійно обстоював на засіданнях Тристоронньої соціально-економічної ради при Президенті України, президії Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань на виробництві, на колегії Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
Не тільки ділові, а й теплі дружні відносини пов’язували В. І. Казаченка з лідерами профспілок металістів Франції, Болгарії, Ізраїлю, Люксембургу, Іспанії, Туреччини та інших країн. Профцентр «Союзметал», до складу якого входять гірничо-металургійні профспілки країн СНД, обирав Володимира Івановича своїм президентом.
Високий професіоналізм В. І. Казаченка, його величезний внесок у розвиток профспілкового руху були відзначені високими нагородами. У його послужному списку — орден «Знак пошани», медалі «За трудову звитягу», «Ветеран праці», золоті медалі ВДНГ СРСР, Відзнака Держкомнаглядохоронпраці «За доблесну службу», звання «Заслужений працівник соціальної сфери України». Серед численних профспілкових нагород — звання «Заслужений працівник Профспілки металургів і гірників України», Знак ФПУ «Заслужений працівник профспілок України».
«Жити і працювати треба так, щоб гарні слова люди говорили тобі не тільки в обличчя, а й у спину». Це не просто красива фраза, вимовлена В. І. Казаченком у колі своїх колег. Це принцип, за яким Володимир Іванович вибудував свою долю, міцно поєднавши її багато років тому з долею ПМГУ. І тому ім’я його назавжди залишиться в історії нашої Профспілки як приклад чесного й сумлінного служіння справі захисту прав і інтересів людини праці.
Президія ЦК ПМГУ.
