Меморіальна дошка на честь загиблих на війні народних депутатів на стіні будівлі Верховної Ради України.

ОЛЕКСАНДР МАРЧЕНКО, 
народний депутат України 
восьмого скликання

Головний сержант, стрілець, помічник гранатометника у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олександр Марченко (позивний «Каменяр») загинув 6 березня 2022 року в селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ.

Він думав про те, як захистити не лише свою позицію, а й весь батальйон. 

«Загинув один із найкращих синів України — Олександр Олександрович Марченко, позивний «Каменяр». Рятуючи своїх підлеглих, Каменяр наказав їм відступати, а сам з трьома бійцями прийняв бій. Свій останній бій. Герої не вмирають», — повідомили тоді у Генеральному штабі ЗСУ.

Народився Олександр Марченко 14 січня 1965 року на Вінниччині. Закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «менеджмент організацій» та Київський будівельний технікум за фахом «інженер-будівельник». З 2006 року — голова правління ТДВ «Білоцерківський кар’єр», із 1994 року — власник і керівник ПП «Каменяр». До того працював головним інженером, інженером-диспетчером, виконробом, старшим виконробом, майстром та каменярем на будівельних підприємствах.

У 2008 році став членом ВО «Свобода». У різний час очолював Білоцерківський міський осередок партії та Київську обласну організацію.

Олександр Марченко — народний депутат України восьмого скликання від ВО «Свобода» по округу № 90 (Біла Церква). 

У 2014 році став бійцем 72-ї бригади. 10 серпня 2014 року внаслідок обстрілу українських позицій ворожим «Смерчем» був поранений під Красним Лучем. Після лікування знову відновив регулярні поїздки на фронт як волонтер.

24 лютого 2022 року Олександр Марченко почав збирати своїх знайомих, аби долучитися до 72-ї ОМБр. 25 лютого добровольці вступили у бої в Мощуні на Київщині.

«На нас ішли 22 км кацапської техніки. Кожного дня були дуже сильні артилерійські обстріли. Загинуло дуже багато місцевих людей. Вороги стерли з лиця землі Мощун. Кожного дня гинули наші хлопці. А з вечора 5 березня ми вже вступили у ближні бої з ворожою піхотою. Піщаники, морози — 10-15 вночі. В окопах завжди стояла вода по 10 сантиметрів. Ніхто не відступав. Олександр Марченко, як командир позиції «Граніт», проявив себе справжнім героєм та безстрашним вояком. Допомагав хлопцям, організував допомогу, збирав волонтерів, щоб допомагали бригаді. Всі складні, важкі рішення брав на себе. Якщо під обстрілом потрібно піти на тилову сторону за боєприпасами — він ухвалював рішення йти самому, щоб не підставляти хлопців. Так само брав участь у підриві мосту. Знайшов людину, яка дала нам екскаватор, і особисто під щільним обстрілом копав капоніри та окопи, підставляючи себе, наче відкрита мішень. Але він думав про те, як захистити не лише свою позицію, а й весь батальйон», — розповів Андрій Марченко, який пліч-о-пліч стояв із дядьком на обороні Києва.

Поховали загиблого воїна 3 квітня 2022 року у Білій Церкві.

28 липня 2022 року місцеву вулицю Чайковського перейменували на вулицю Олександра Марченка.

ОЛЕГ БАРНА, 
народний депутат України 
восьмого скликання

«Ми воюємо, щоб діти в Україні не бачили лиха, яке несе «русcкій мір», — сказав Олег Барна в інтерв’ю за кілька днів до загибелі на фронті.

Народний депутат України восьмого скликання, помічник гранатометника, старший сержант Олег Барна загинув на Донбасі 17 квітня 2023 року. Він не дожив один день до свого 56-го дня народження.

Народився Олег Барна 18 квітня 1967 року на Тернопільщині. Він був активним громадсько-політичним діячем, починаючи від Революції на граніті і аж до Революції Гідності.

Олег Барна закінчив фізико-математичний факультет Тернопільського педагогічного інституту. Працював учителем математики, фізики, інформатики, допризовної підготовки. Пізніше викладав у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка. У 2002 році Олега Барну обрали на посаду Нагірянського селищного голови.

Родина Барн походить із депортованих під час акції «Вісла» лемків, тому воїн успадкував стійкий до випробувань характер, який виявився під час його участі в українських Майданах. З особливою гордістю він згадував події Революції Гідності: «Коли ми побачили, що робиться 30 листопада 2013 року в Києві, у нас на Галичині всі мовчки почали збиратися і їхати (на Київ). І мій син, студент другого курсу, каже: «Тату, їду з тобою». Мене оточували там хлопці з Коломиї, Донецька, Одеси. Нас об’єднало бажання жити у вільній Україні».

Під час Революції Гідності Олег Барна зазнав поранення.

У липні 2014 року Олег Барна вступив до лав військових добровольців 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Брав участь у бойових діях, зокрема у Дебальцевому, Станиці Луганській. Отримав поранення й там.

Олег Барна був обраний народним депутатом України восьмого скликання по Чортківському одномандатному виборчому окрузі № 167 (Тернопільська область) від «Блоку Петра Порошенка». З листопада 2014-го по липень 2019 року працював у Парламенті.

24 лютого 2022 року Олег Барна прийшов добровольцем у військкомат. Знову пішов захищати Батьківщину. З 25 лютого зарахований на посаду командира гранатометного відділення 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, пізніше був старшим сержантом 68-ї Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Виконував бойові завдання на донецькому напрямку. Загинув у бою під Вугледаром.

Поховали Олега Барну 23 квітня 2023 року у селі Білобожниця Тернопільської області. «Господи! Даруй силу і наснагу, допоможи звільнити нашу землю від російського нелюда та від московського попа! Слава Ісусу Христу! Слава Україні!», — це був останній пост Олега Барни у Фейсбуці, написаний 13 квітня 2023 року.

СЕРГІЙ СЛАБЕНКО, 
народний депутат України 
четвертого скликання

«Таких принципових депутатів на Волині і від Волині, як Сергій Слабенко, завжди було дуже мало... Вічна пам’ять і слава Герою!», — під таким заголовком вийшов матеріал у «Волинських новинах», присвячений пам’яті захисника.

Сергій Слабенко, народний депутат України четвертого скликання, депутат Волинської обласної ради п’ятого, шостого i сьомого скликань, був призваний на військову службу під час мобілізації до складу військової частини на посаду начальника відділення поточних бойових дій командного пункту штабу. Підполковник Сергій Слабенко загинув 30 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Оріхів Запорізької області.

Народився Сергій Слабенко 28 серпня 1965 року в Луцьку. У 1982 році закінчив загальноосвітню школу № 5, у 1983-му — Луцьке ТУ № 1. З серпня 1984 року по липень 1988-го навчався у Курганському вищому військово-політичному авіаційному училищі за спеціальністю «військово-політична авіація». Кваліфікація — «вчитель історії та суспільствознавства».

У 1993 році закінчив Міжнародний інститут ринкових відносин та підприємництва в місті Києві. З листопада 1999-го по липень 2002 року навчався у Міжрегіональній академії управління персоналом за спеціальністю «правознавство», отримав кваліфікацію «юрист».

У 2002 році був обраний народним депутатом України четвертого скликання. У парламенті очолював підкомітет з питань діяльності судів, судочинства та судово-правової реформи Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.

З 2006-го по 2009 рік працював заступником голови Атестаційної палати Волинської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. З 2015 року по 2020-й — депутатом Волинської обласної ради. Член постійної комісії з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Професійний військовий і висококваліфікований правознавець Сергій Слабенко завжди вирізнявся принциповістю, наполегливо і послідовно обстоював принципи побудови правової держави, самовіддано ніс службу у лавах Збройних Сил України під час повномасштабного вторгнення.

Незадовго до загибелі підполковник Сергій Слабенко отримав поранення і після одужання приїхав додому, до родини, востаннє... Ще встиг потішитися онуком, але знову поспішив на фронт — туди, де на нього, начальника відділення поточних бойових дій командного пункту штабу, чекали побратими, молоді солдати, які називали його Батею. Поїхав, щоб виконати свій обов’язок перед Батьківщиною — обов’язок справжнього офіцера і патріота.

Поховали Сергія Слабенка 10 серпня 2023 року в селі Гаразджа на Волині.

ПЕТРО ТОРШИН, 
працівник УАБ УС 
Апарату Верховної Ради України

Він був справжнім воїном, безстрашним і надійним. Хоча автомат йому довелося тримати вперше в житті, він був справді Героєм», — кажуть побратими про Петра Торшина. Позивний йому дали «Тихий», бо мав у душі море доброти.

Народився Петро Торшин 3 січня 1990 року в селі Риботин Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У школі був дисциплінованим і старанним, найбільше любив точні науки. Був активним у громадському житті, любив працювати руками — допомагав по господарству вдома, залюбки опановував столярну справу. Односельці розповідають, що він уже в одинадцять років сам за плугом ходив: своїм конем городи орав. У Риботині проводилися місцеві футбольні турніри, і він у складі місцевої команди тричі ставав чемпіоном.

Після школи Петро Торшин вступив до Глухівського коледжу, отримав фах механіка-водія. За спеціальністю роботи не знайшов, тож влаштувався електриком Нехаївської дільниці експлуатації електромереж.

Скрізь, де працював, згадують його теплим словом: золотий був хлопець.

Згодом переїхав до столиці, де нові можливості, нові перспективи, нове життя. Здобув вищу освіту, пов’язану з галуззю енергетики. Влаштувався в «Укренерго». Останній рік працював в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Із перших днів повномасштабного вторгнення Петро Торшин став на захист Батьківщини. Спочатку — рідної Чернігівщини, пізніше долучився до 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава», у складі якого героїчно нищив окупантів.

19 липня 2022 року в боях біля села Нижнє Покровське під Бахмутом Донецької області Петра Торшина було поранено. 25 липня серце Героя перестало битися. Воїну навіки лишилось 32 роки.

Поховали захисника у рідному селі. У нього залишились дружина Анастасія, п’ятирічний син Тимофійко, мама та бабуся.

«Він був прекрасним сім’янином: чудовим чоловіком, люблячим татом. Добрий. Безвідмовний. Турботливий. Він завжди за нас переживав. А коли був на війні, то боявся, аби ми не лишилися одні, — ледь стримуючи сльози, розповіла вдова Героя Настя, якій у парі судилося прожити з Петром лише дев’ять років. — Він був моєю долею, але її вкрала війна». Коли чоловік нещодавно приходив у відпустку, Настя так не хотіла його знову відпускати на війну. «Відчувала, — зізнається, — що бачу його востаннє».

25 липня 2023 року Указом Президента України № 445/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Торшина Петра Валерійовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.