Про те, якими запеклими і часом навіть брутальними бувають базарні чвари, в народі вже століттями існують різні приказки та оповідки. Тож, здавалося б, нічого нового немає в тому, що десь хтось посварився в базарних рядах. Але сучасне життя внесло в ці історії свої відтінки. Базари давно перетворилися на великі підприємства, котрі дають роботу тисячам людей. Створені стихійно, вони за два десятиліття розробили ще й свої правила та норми життя. Але, на жаль, останні далеко не завжди захищають інтереси всіх, хто задіяний у цій сфері. Базарні закони залишаються далекими від ідеальних. Про рівність прав та інтересів усіх, хто працює в цьому бізнесі, говорити не доводиться. Чому цей сектор економіки опинився поза законом? І скільки ще йому там перебувати?

Був приватний — став... Чий?

Як правило, такі конфлікти рідко виходять за межі ринку. Але цей, що розгорівся на одному із ринків Хмельницького, тягнеться вже не один рік, а тому мимоволі набув розголосу. Причому такого, що вже дійшов і до Верховної Ради. Аби розібратися у скандальній ситуації, до обласного центру приїхали депутати, щоб провести виїзне засідання відповідного комітету і вислухати обидві сторони. Та проблема зайшла у глухий кут, і, схоже, ніхто не чує та й не хоче чути один одного.

Все почалося з того, що майже півтора десятиліття тому одне із підприємств обласного центру отримало від міськради дозвіл на будівництво ринку. Як твердить його власник Валерій Дьяченко, за свої кошти підприємство збудувало майданчик і відкрило його. За кілька наступних років його прийняла в експлуатацію спеціальна комісія, господар отримав свідоцтво на право власності, створив підприємство «Ринок «Бартер-сервіс», після чого розширив його межі ще на шість гектарів.

Подібним шляхом пройшов не один ринок Хмельницького. Однак три роки тому на «Бартер-сервісі» виник конфлікт між власником та підприємцями, що там торгували. Близько півтори сотні з них відмовилися платити ринковий збір та оплачувати послуги. Люди були незадоволені невідповідністю розцінок та тих умов праці, що були створені. З огляду на такі претензії після закінчення строку оренди землі для ринку міська рада вирішила не продовжувати його для «Бартер-сервісу». Натомість ринок перейшов у підпорядкування іншому, комунальному, ринку — «Ранковий».

Але такі дії власник розцінив як намагання міської влади відібрати базар. А торгівці при цьому стали тим інструментом, котрий, начебто, мав би допомогти передати дохідний бізнес в інші руки.

В результаті «Бартер-сервіс» завис у повітрі. Бо, з одного боку, уже не міг користуватися землею, та, з іншого, на ній залишилася власність цієї приватної структури, якою продовжували користуватися підприємці. А гроші за надання послуг почав збирати «Ранковий». Як тут власникові не замислитися над тим, що ринок і справді хочуть передати з одних рук в інші?

Самі торгували, самі платили, самі облаштовували

У торговців-бунтарів з цього приводу зовсім інша думка. Ніхто б і не думав про зміну власника, якби до всіх, хто там працює, ставилися з більшою повагою та турботою. За їхніми словами, основні роботи з благоустрою були зроблені не просто з ініціативи самих базарувальників, а й їхнім коштом.

Підприємець Сергій Вознюк — один із тих, хто тепер у протистоянні до власника. Розповів, що торгувати почав батько, а потім він змінив його. Разом мають уже десять років «базарного» стажу. Свого часу кіоск (а вірніше, — місце під нього) та його оформлення обійшлися в кілька тисяч доларів. Кілька років поспіль батько і син платили усі ринкові збори і сплати. При цьому долучилися ще й до збору коштів на освітлення та облаштування накриття. Але після того відмовилися платити гроші за те, що «Ринок «Бартер-сервіс» начебто надає їм послуги. Бо що це за сервіс за їхній кошт? А в результаті тепер йому пропонують просто забиратися з ринку.

Юрій Теслюк, чий базарний стаж теж вимірюється десятиліттям, переконує:

— За кіоск і місце під його розташування довелося сплатити близько п’яти тисяч доларів. Але перші два роки на території ринку не було освітлення, даху над торговими місцями і навіть туалету. В таких умовах торгувати, а тим більше заробляти гроші, дуже важко. Тому підприємці самі почали збирати кошти, щоб упорядкувати базар. А при цьому дирекція ринку примудрилася зробити дах таким, що він провалився під першим снігом. І тепер знову доводиться збирати гроші на новий. Якщо так господарює ринкова дирекція, то для чого вона потрібна взагалі?

За великим рахунком, підприємцям важливо не те, кому належить ринок, а те, хто з потенційних власників зможе забезпечити їм кращі умови для роботи. І тоді вони готові справно сплачувати всі надані їм рахунки. Але разом із тим не хочуть залежати лише від чиєїсь примхи чи особистих симпатій.

— А тепер бунтарів просто намагаються вижити з торгових місць, — стверджує підприємець Дарія Таджибаєва. — І це за те, що щомісячна плата на нашому ринку була ледь не втричі вища від сусідніх? Адже поки ринок був у приватних руках, я платила власнику близько дев’ятисот гривень на місяць, а коли ним стало опікуватися комунальне підприємство — то сума впала до трьохсот гривень. Тому наша ініціативна група домагатиметься, щоб ринок із приватного став комунальним.

За однакові правила гри

У спірній ситуації визначити, хто насправді має рацію, доволі важко. Наразі цими питаннями опікуються судові інстанції різних рівнів. Але найбільша проблема зовсім не в конкретній ситуації, а в тому, що для такого підприємства, як базар, і досі не створено певні правила гри, підкріплені відповідним законодавством.

Натомість більша частина законів та нормативних актів щодо підприємництва та підприємців спрямовані переважно на те, аби врегулювати ті сплати, які останні повинні обов’язково здійснити. Однак про права та соціальні гарантії тих, хто десятиліттями трудиться за базарним прилавком, ніхто так і не подбав. Оплачувані відпустки, лікарняні, пристойні пенсії для працівників базарів — усе це залишається поза нормами законів.

Щоб хоч трохи врегулювати ситуацію, свого часу хмельницька міська влада прийняла типові правила роботи для всіх ринків. При цьому була встановлена гранична рентабельність їх роботи на рівні двадцяти відсотків. Запроваджена чітка і прозора процедура укладання договорів на оренду торгових місць. Поставлена вимога безкоштовного користування туалетами торгівцями. Так само без додаткової плати має здійснюватися переоформлення кіосків під час передання їх найближчим родичам...

Цікаво, що намагання зробити прозорішою і чіткішою систему платежів не тільки не відлякнуло підприємців, а навпаки підняло суми ринкових зборів. Офіційні чеки та розрахунки були значно помітнішими, ніж будь-які сплати в конвертах. Та й міський бюджет від цього тільки виграв.

За тим, щоб ринкові торгівці вчасно і сповна платили всі податки, тепер пильно слідкують ще й міндоходівці. І значна частина базарувальників знову з готовністю погодилася на такі правила. Та що отримала взамін?

Досі держава тільки спостерігає за тим, що робиться на ринках. І лише час від часу заявляє про свої фінансові претензії до них у вигляді податків. Але не поспішає брати жодних зобов’язань щодо забезпечення соціальних прав тим, хто фактично виступає інвестором вітчизняної економіки, самостійно створюючи робочі місця.

Про те, скільки розмов навіть на найвищому рівні точиться навколо базарної «тіні», навіть не варто згадувати. Чутки про мільярдні обороти всім відомі. Та чомусь ніхто так і не наважився ні підтвердити, ні спростувати їх. Можливо, через те, що в цій «тіні» ховаються не так ринкові продавці, як власники і покровителі ринків?

Дещо різка оцінка. Але в тому, що базарний бізнес насправді залишається далеким від прозорого, немає сумніву. І триває це десятиліттями. Чому не знаходяться охочі змінити її?

Щоправда, базарувальники вже доросли до того, що намагаються захищати свої інтереси. Але, як правило, все виливається у конфлікти місцевого значення, розв’язання яких затягується на роки судових засідань. 

Такі суперечки найпростіше віднести до місцевих, мовляв, підприємці не знайшли спільної мови з адміністрацією. Та хіба може вона бути спільною, коли кожен користується своєю. 

І кожен, навіть невеличкий, базарчик — це окрема країна, куди стороннім — зась. А в результаті десяткам тисяч людей доводиться жити в базарній країні без спільних правил і справедливих законів. Доки?

Хмельницький.

ФАКТ

У Хмельницькому на 46 гектарах землі розташовано 39 ринків. Із них лише три належать комунальній власності міста. Решта — у приватних руках. На всіх базарах працюють до 30 тисяч осіб.

ПРЯМА МОВА

Народний депутат Олександра Кужель:

 

— Важко назвати більш рентабельний бізнес, ніж володіння ринком. Адже, незалежно від того, як просуваються справи у торговців, чи є збут товару, які витрати несуть підприємці, власники торгових рядів вже на початку місяця справно отримують гарантовану плату. До того ж — чималу. Ці стосунки важко назвати інакше, як стосунки рабів і рабовласників. 

КОМПЕТЕНТНА ДУМКА

Сергій Мельник, Хмельницький міський голова:

 

— До того часу, поки існував ринковий збір, хмельницькі базари, попри те, що за торговельними оборотами були не найбільшими в країні, проте тримали першість за його сплатою. Щороку міська казна отримувала до 50 мільйонів гривень. А після того, як збір було скасовано і замінено на єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду, останній отримав лише 16 мільйонів гривень. А міський бюджет був позбавлений дуже важливої статті надходжень. Хоча ми з розумінням ставимося до цього законодавчого кроку, бо, врешті-решт, він дає певні гарантії пенсійного забезпечення нинішнім підприємцям.

Фото автора.