Лісопосадки, городи, поля, узбіччя доріг. Під ними — тисячі загиблих солдатів, колись залишених на полі бою. Таких полів багато навколо Києва. Пошуковий загін «Дніпро-Україна» обстежує місця найбільших боїв часів минулої війни, переважно на Київщині. Вилучає боєприпаси і по-людськи ховає солдатів.
У селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області біля меморіалу Слави 2 листопада знайшли спокій душі 55 радянських бійців, які полягли, обороняючи Київ в 1941-му та звільняючи його в 1943-му (на знімку). Віддати останні почесті співвітчизникам прийшли міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко, голова Київської облдерж-адміністрації Анатолій Присяжнюк, військовий аташе Російської Федерації в Україні полковник Олександр Наумов, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Таджикистан в Україні Шухрат Султанов, члени громадської організації археологічно-патріотичного пошукового об’єднання «Дніпро-Україна», ветерани війни, мешканці Києва та області.
Силами пошуковців громадської організації археологічно-патріотичного пошукового об’єднання «Дніпро-Україна» за останніх півроку було знайдено останки 58 воїнів Червоної армії, що загинули під час визволення Києва, 15 з них ідентифіковано.
На церемонію до села Гатне з України, Росії та Молдови прибули родичі загиблих воїнів, чиї імена вдалося встановити пошуковцям. Родичам було урочисто передано власні речі загиблих. Останки трьох бійців та їхні особисті речі передано на батьківщину солдатів — до Росії. Особисті речі Рахмата Хіматова передано послу Республіки Таджикистан.
— У жовтні минулого року в районі села Балико-Щучинка, яке восени 1943 року було епіцентром Букринського плацдарму, ми підняли останки близько сотні бійців, — розповідає керівник пошукового загону «Дніпро-Україна» Сергій Распашнюк. — В одного із загиблих збереглися залишки обмундирування, частина обкладинки речової книжки командира РСЧА та орден Червоної Зірки за номером 18810. Спочатку з цим орденом працювали наші експерти, потім нам на допомогу прийшли колишні співробітники телепрограми «Жди меня» Вікторія Ністратенко з Києва та Альона Маньшина з Москви. Вони передали нагороду бійця до Міжнародної організації «Інтернет-пошук». Завдяки цьому нам вдалося вийти на військові архіви Росії. Наші російські колеги встановили, що орден за номером 18810 було вручено 7.05.1940 р. за мужність і героїзм, проявлені в боях з білофінами, уродженцю Горецького району Могильовської області Білоруської СРСР Вороніну Володимиру Євсійовичу, 1911 р. н. Молодший лейтенант Воронін, командир взводу 2-ї протитанкової роти 309-ї стрілецької дивізії 959-го стрілецького полку, загинув 2 листопада 1943 року на Букринському плацдармі. Нам вдалося розшукати родичів бійця. Його невістка й онука живуть у тому ж селі Моісєєво в Білорусії, звідки пішов на фронт Володимир Воронін.
«Ми шукаємо тих, хто числиться «зниклими безвісти», — продовжує Сергій Павлович. — В архівах знаходимо карти боїв, розпитуємо місцевих мешканців, визначаємо, як ішли траншеї. На жаль, не всіх можемо знайти, бо шукаємо за допомогою металошукачів. І якщо в солдата немає металевого жетона, прилад його не «відчує». Але більшість із сотень тисяч солдатів, які загинули під час боїв за Київ, були без цих «посвідок». Адже в 1943 році указом Сталіна жетони були скасовані, натомість введені «книжечки бійця Червоної армії». А папір в землі довго не лежить. Більшість загиблих у страшних боях при взятті Києва «зникли безвісти». Офіційна кількість загиблих на Букринському плацдармі (за різними документами) - 200—300 тисяч. На меморіалі в Букрині викарбовано прізвища 4,5 тисячі. А ще 155 (або 255) тисяч? І це тільки операція з імітації форсування Дніпра. Єдине, що там було справжнє, — люди, які переправлялися під шквальним вогнем на той бік Дніпра, відволікаючи на себе сили противника. До того ж більшість солдатів були без зброї та обмундирування — новобранці з прифронтової смуги, яких кидали на вірну смерть».
На думку керівника загону, величезна кількість «зниклих безвісти» — це певна хитрість економічної програми тодішнього СРСР. Після війни було ухвалено закон, за яким держава мала виплатити родині чималу компенсацію за загиблого солдата. А в безвісти зниклого смерть не була підтверджена. І його родичам пенсію не давали.
Очевидці боїв на Букринському плацдармі розповідають, що наприкінці жовтня — на початку листопаду 1943-го вода в Дніпрі була червоною від крові радянських солдат. А глибоководна річка майже до самого дна була запруджена людськими тілами. І це — не перебільшення, а факти.
Юрист Сергій Распашнюк зацікавився пошуком і похованням солдатів спершу на противагу «чорній археології» і повсюдній торгівлі орденами та реліквіями воїнів Другої світової війни. Чотири роки тому він організував пошуковий загін, до якого входять ентузіасти різних спеціальностей: сапери, історики й археологи, інспектори із захисту пам’яток, є навіть водолази. Бо шукають і під водою. Дозвіл на проведення пошукових робіт їм видає міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Але, окрім дозволу, непогано було б, аби ще й гроші на проведення пошукових робіт і поховання героїв держава видавала. А то все проводиться лише за власні кошти ентузіастів-пошуковців.
В офісі охоронної фірми, якою керує Сергій Распашнюк, у двох напівпідвальних кімнатках на столичній вулиці Костьольній, 15 міститься музей військової археології. Його експонатам можуть позаздрити деякі державні музеї. Знайдені на місці предмети і зброю пошуковці чистять-реставрують і виставляють у власному пересувному музеї, який час від часу мандрує школами та місцями боїв. Окрім експонатів часів Другої світової війни, піднятих на місцях боїв, у музеї є і пам’ятки давньоруські, і козацькі, і часів Першої світової війни, знайдені під час розкопок. В експозиції Другої світової представлено і радянське військо, і вермахт. На манекенах поряд із стендами — одяг тих часів, знайдений, викуплений або відтворений за зразками того періоду. «Залізо, підняте із землі, не обов’язково має матеріальну цінність і грошовий еквівалент, — каже Сергій Распашнюк. — Пам’ятки війни мають моральну цінність. Коли молоді люди бачать, що це те, що не продається, то охоче йдуть до нас у пошуковий загін».
Фото автора.
