Народився Олександр Ковінька у селі Плоске на Решетилівщині, в багатодітній селянській родині.
Як громадянин і літератор пройшов складні «університети життя»: закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі, наймитував, був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві, секретарював у сільраді, виступав у селах з лекціями як інструктор ТСОАВІАХІМу (добровільної громадської організації (1927–1948).
Друкуватися з фейлетонами та гуморесками почав 1926 р. в місцевій та республіканській пресі. Благословив його на літературній ниві Остап Вишня – корифей українського гумору і сатири. У 1934 році Олександра Ковіньку прийняли у Спілку письменників.
Успішну літературну діяльність гумориста, як «ворога народу», на два десятиліття перервали репресивні органи тоталітарної сталінської системи.
У 1956 році письменника реабілітували. Він повернувся до рідної Полтави, про перебування в таборах розповідав мало. Олександр Іванович повністю поринув у літературну роботу, займався громадською працею. Його сміливий і розкутий гумор став безпечним, побутовим, «сумним та гірким як сама доля автора». Проте на любов читачів це аж ніяк не вплинуло. Понад тридцять його книг сатири й гумору розліталися феноменальними тиражами, перекладалися низкою мов. Постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень». У 1970 р. нагороджений орденом «Знак пошани».
Патріарх народного гумору, він любив Україну та все українське. Його ніколи не бачили в краватці – тільки у вишиваній сорочці – в будь-яку пору року.
«Світ Ковіньки – це світ добра. Це світ людяності і злагоди», – писав сатирик, журналіст Олег Чорногуз.
До останніх своїх днів (1985 р.) письменник жив і працював у Полтаві, а тому його герої – переважно люди рідного краю, такі йому знайомі і близькі.
«У плеяді всесвітньо відомих сміхотворців, безумовно, гідним був сумний у своєму сміхові та веселий у невимовному смутку Олександр Ковінька. Трагічна доля письменника-гумориста, як освіченої, працьовитої та вільної людини за часів «совка», коли розумних знищували, а незламних намагалися покорити, – зараз, на жаль, забувається сучасниками», – зауважував онук Олександра Ковіньки Сергій Нагорний. А свого часу не було в Україні людини, яка б не чула прізвища цього полтавця, а зачувши – не усміхнулася б.
Олександр Ковінька назавжди залишився на чільному місці храму української літератури.
У Полтаві, на будинку, в якому останні роки мешкав видатний гуморист, та на фасаді місцевої школи у його рідному селі Плоске встановлені меморіальні дошки. У Плосківській ЗОШ І–ІІІ ступенів щорічно влаштовують учнівське свято «До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину».
За матеріалами Полтавської ОВА.
