У Глєбовці, яку не знайдеш на карті, живуть шістнадцять родин
На хуторі Глєбовка, що на Чернігівщині, — кілька десятків хат, в яких мешкає майже 50 жителів. Навіть у колишньому маєтку поміщика Яцка — в одному крилі — оселилася родина. На перший погляд, звичайне сіверське село з буденними клопотами. Одна жіночка попросилася, щоб підвіз до села Нового: автобус туди лише під’їжджає, а треба зустріти онуку. Однак був вражений невдовзі розмовою з нею. Парадокс у тому, що ніякої Глєбовки взагалі-то немає!
— Тепер це вулиці Нова та Лісна села Нового, — пояснила мені згодом листоноша Ольга Шарпата.
У Седнівській селищній раді вже не знають, коли Глєбовка перестала бути населеним пунктом. Хоча у 1901 році у «Списку населених місць Чернігівської губернії» вона фігурує як хутір, в якому проживало 64 особи! У 20-х роках ХХ століття за два кілометри від Глєбовки з’явилося робітниче поселення Нове і, схоже, «для зручності» у його «межі» вписали хутір.
Найцікавіше те, що у таку ситуацію потрапили десятки населених пунктів Чернігівщини!
Біля Лопатина стоїть дорожній знак «Лопатин». Та коли розговорився з місцевими, був ошелешений: вони вже жителі іншого села!
— У 1982 році в Терехівці запланували будувати сучасний магазин, — розповіла колишній сільський голова Надія Барбаш. — Але торговельні площі розраховувалися на певну кількість споживачів. У Терехівці ж не вистачало свого населення. От, щоб розпочати це будівництво, Лопатин і приєднали до нашого села. Лопатинці тепер живуть на вулиці Набережній.
За два кілометри від райцентру Ріпок значиться село Яворці. Є навіть вказівник на заїзд до цього населеного пункту з кількома вулицями. Але... насправді з 1993-го офіційно Яворці, де проживають майже 600 людей, не існують.
На сучасній топографічній карті Менського району немає хуторів Шуляків та Птичого. У Реєстрі населених пунктів Чернігівської області під №716 згадується лише Слобідка. А хутори Шуляків та Птичий, як з’ясував, записані нині просто вулицями цього села. У такій самій ситуації і хутір Гай поблизу Степанівки. Тим часом там живуть люди. І в окрузі їхні населені пункти називають хуторами...
Я розумію обурення жителів хуторів, що їх вже заздалегідь «поховали». Зазначу, що у Реєстрі і досі числяться, може, з три десятки сіл, у яких нині ніхто не проживає — мешканці або померли, або переїхали. А тому, справді, дивно, що хутори Шуляків та Птичий, де проживають люди, якимось чином зняті з обліку. Чим вони гірші за Веселий Поділ (Веселе) чи Вільне (Булигівка), що мають відповідно номери 684 та 679 в обласному Реєстрі?
На хуторі Касянів, неподалік села Мала Загорівка, живе 35 людей. Однак ще з 1960-х років цей населений пункт теж в офіційних документах фігурує як вулиця.
— Тривалий час у паспортах писали по-різному, — каже сільський голова Ніна Осипенко. — А тоді усе спростили. Тепер це вулиця Касянів Малої Загорівки.
Присяжний суддя Козелецького району Анатолій Пенський пов’язує «зникнення» багатьох сіл на Чернігівщині з хрущовською адміністративною реформою.
— У 1958-му моє село Жадьки та хутір Попенки приєднали до Скрипчина. Ми й досі себе називаємо жадьківцями... Крім того, — пояснив він, — у нашому районі у 1994 році Сморшки приєднали до Гладкого. Мотив? У такий спосіб населений пункт, який став частиною села з іншої зони, не претендував на чорнобильські пільги.
З різних причин та мотивів й Омелянів поглинув Полуянів, Вербичі — Постовбицю, Новоукраїнське — Чепіговку, Маслоківку, Скороходове — Нинів, Вербівка — Добре, Мокляки — Гору, Загребелля — Андріївку, Павлівка — Кезі. Свого часу біля села Семенівки Менського району були В’яльківка, Залогівка, Курдюківка, Лапівка, Пилипенківка, Удівка, а тепер все це кутки одного населеного пункту.
Щороку сесії Чернігівської обласної ради розглядають питання про зняття з обліку трьох-шести населених пунктів, в яких ніхто не проживає. На жаль, така демографічна ситуація.
— З 1986-го на Придесенні офіційно пройшли таку процедуру 58 сіл, — повідомила заступник начальника головного обласного управління статистики Тетяна Дусь. — Поки живе чи прописана хоч одна людина в населеному пункті, його не знімають з обліку.
Як дізнався в обласній раді, нині ці питання суворо регламентуються відповідними положеннями. Процедура зняття з обліку населеного пункту включає рішення сесій сільрад, райрад, облради і у підсумку — Верховної Ради. Однак, ніде правди діти, у спадок сучасникам від боротьби з хуторами 1930-х років, укрупнення малих сіл в 1950—1960-х залишилося багато населених пунктів, які є і досі, але насправді вони ніде не фігурують в офіційних документах. З якоїсь чиновницької вигоди у майже 50 населених пунктів вкрадено історію. Ще за часів Союзу в офіційних документах адміністративно-територіального устрою зник термін «хутір». Відсутній він і в нинішньому офіційному діловодстві. А якщо нема хутора, то й відсутній населений пункт? Логіка ця зрозуміла. Та на Чернігівщині під неї підпадає ще понад 200 «сіл», в яких проживає по 1, 3, 5, 10 осіб...
Чернігівська область.
Останні жителі хутора Пушкіне Ріпкинського району.
Фото автора.
