Щойно переступили, як то мовиться, поріг Брусилівського району, а вже почули від знайомих, що в селі Привороття ніби назріває селянський бунт. У чому річ? Представники якоїсь приватної фірми, взявши в пайовиків, переважно пенсійного віку, солідні гроші, пообіцяли їм видати державні акти на право власності на земельні ділянки. Навіть квитанції вручили кожному за одержані суми. Фірма щезла! А люди вже чотири роки чекають державних актів. Спочатку — з надією. Коли ж зрозуміли, що сподіватися на диво марно, почали писати й сердито стукати в різні інстанції. Проте від того — жодної користі. Тому приворотські селяни сьогодні, як кажуть, на межі кипіння.
Папірці виявилися надто дорогими
Думалось — перебільшення або просто чутки. Та в Приворотській сільській раді показали список ошуканих селян. У ньому — 34 прізвища. Нічого собі! Зустрічаючись потім із потерпілими, ми з їхніх квитанцій про сплату коштів за неодержані державні акти дізналися, що мали вони справу з представниками товариства з досить романтичною назвою «Поліський край».
Коли сільський голова Віктор Шкуратівський привів до обійстя Ганни Карачун, то вона вибухнула гнівом:
— Обікрали бідну пенсіонерку на рівному місці! За чотири роки багато разів їздила добиватися справедливості і в райцентр, і в Житомир. Кому ми, нещасні, потрібні? З мене здерли 1705 гривень, ледве нашкребла їх — напозичалася... А наш районний начальник міліції написав, що це — не злочин. Уявляєте? Якби, не дай Бог, у його матері таку суму поцупили, чи такої він заспівав би?
Ми ледве заспокоїли стареньку. Вона має два паї: один — гектар і 10 соток, другий за спадщиною — гектар. Винесла й показала дві квитанції про сплачені кошти.
72-річна пенсіонерка Зоя Омельчук, яка сорок два роки відпрацювала в сільській бібліотеці, зачувши, про що мова, також сумно розвела руками:
— Нема, дорогенькі, ні грошей, ні актів... Колгоспного паю мені не дісталося... То «благодійники» напросилися допомогти приватизувати присадибну ділянку — 40 соток. Взяли з мене 450 гривень. І квитанцію дали. Виходить, що заплатила за маленький папірець. Дорогий папірець! А для таких, як я, навіть дуже. На одну пенсію живу, а вона — відомо яка...
Потім Зоя Хусаїмівна при «гостях» почала «сповідати» сільського голову: мовляв, ми ж усі за вас голосували, ви ж — місцева влада, чому не захищаєте нас від свавілля різних пройдисвітів? Де шукати справедливість? І чи буде якесь покарання тим, хто над нами, селянами, так познущався?
Що міг відповісти на це голова? Він не сидів склавши руки. Переживаючи за своїх односельців, писав про їхню біду в різні інстанції, навіть до народних депутатів.
«За відсутністю складу злочину»
Важко передбачити, що сталося б, якби представник «Поліського краю» оце зараз з’явився перед очима ошуканих — Миколи Шевчука, Олександра Білецького, Марії Карпенко, Володимира Потієнка, Олександра Ткаченка, Анатолія Рипинського, Віктора Бойка, Віри Козаченко та інших. Напевно, цьому представникові сонячний день здався б ніччю. Адже, за приблизними підрахунками, фірма поцупила (інакше не скажеш) у селян майже 50 тисяч гривень.
Ми попросили Віктора Шкуратівського показати листа начальника міліції, який адресовано сільському голові 14 грудня 2012 року. Щоб зрозуміти, чому люди остаточно втратили надію, процитуємо його майже повністю:
«Шановний Вікторе Вікторовичу! Повідомляю вам, що 02.11.2012 року до Брусилівського РВ УМВС України в Житомирській області по пошті від народного депутата України Рудченка М. М. надійшло повідомлення з приводу можливих неправомірних дій посадових осіб представництва ТОВ «Поліський край» у Брусилівському районі, які взяли на себе зобов’язання виготовити технічну документацію з землеустрою на земельні ділянки 34 жителів с. Привороття Брусилівського району, отримали за дані роботи грошові кошти та не виконали своїх зобов’язань, дане повідомлення уважно розглянуто, що було зареєстровано в ЖРЗПЗ (Журнал реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. — Ред.) за № 1451 від 02.11.2012. По даному факту в порушенні кримінальної справи за ст. 190 Кримінального кодексу України відмовлено на підставі статті 6 п. 2 Кримінально-процесуального кодексу України за відсутністю складу злочину. Прошу повідомити про дане рішення жителів с. Привороття Брусилівського району, які зверталися з даного приводу до сільської ради.
Одночасно повідомляю, що відповідно до ст. 99-1 Кримінально-процесуального кодексу України, ви маєте право в семиденний термін з дня отримання копії постанови оскаржити вказане рішення до прокуратури Брусилівського району або звернутися до Брусилівського районного суду.
Начальник РВ підполковник міліції С. В. Цівончук».
Стаття 190 КК України, про яку йдеться у відповіді, має коротку назву «Шахрайство».
На руках — лише квитанції
А ось що розповів учитель школи з села Лазарівка цього самого Брусилівського району Володимир Голобородий:
— Тридцять два вчителі, переважно пенсіонери, заплатили за приватизацію землі представникові «Поліського краю» 45 тисяч гривень. Тепер, хоч і не один рік минув, маємо на руках лише квитанції. І ні державних актів, ні наших кровних коштів. Як таке сталося? Виконував доручення педколективу. Збирав від кожного копії паспортів, заяви, гроші. І що примітно: поки займався цією відповідальною роботою, представник фірми ледве не щодня приїздив у село, а коли йому все віддав — зник, наче у воду канув.
— А про угоду щодо виконання узятих ним зобов’язань із конкретною датою — не подумали?
— Та якось... Представник цей — нормальна ж людина, робив вигляд, що дуже намагається допомогти. Допоміг! Коли ми довідалися, що «Поліський край» позбавлено ліцензії, гуртом відшукали його будинок, думали поговорити з ним. Та він не захотів, мовляв, свою роботу виконав і більше нічого знати не знає.
— До міліції зверталися?
— Ми почули, що до правоохоронців зверталися селяни з Привороття. Жодного результату. То ходили до керівників району. Поспівчували нам — і все. Але тепер нас, ошуканих, хвилює ще й таке питання: куди поділися наші документи і що з нашою неприватизованою землею? Де вона? Чи, бува, не продали вже її? Таке нині, ходять чутки, трапляється...
На завершення розмови Володимир Станіславович просив застерегти читачів газети, щоб ті з них, хто ще має приватизувати землю, зверталися лише в офіційні інстанції. І десятою дорогою обминали різного роду посередників. Бо до них звертатися — собі ж на шкоду.
Начальник відділу Держземагентства в Брусилівському районі Наталія Бачинська підтвердила, що ошуканих у районі товариством «Поліський край» — понад 200 селян.
— Знаю про їхню біду, — співчутливо відреагувала Наталія Олексіївна. — А чого ж вони не звернулися до нас? Ми б допомогли і не було б проблем.
Про товариство «Поліський край» понад два роки тому розмістив в Інтернеті свою болючу розповідь від імені сотні ошуканих людей депутат Радомишльської районної ради Володимир Капранчук. Дочірнє підприємство цього ж «Поліського краю» і тут багатьом селянам настрій зіпсувало.
Це товариство отримало ліцензію на проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт 28 грудня 2005 року. Анульовано ж цю ліцензію наказом Держкомзему 2 березня 2010 року за відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом з питань ліцензування. За п’ять років своєї діяльності, зазначає В. Капранчук, це товариство принесло чимало клопотів. Зі скількох громадян воно взяло гроші, а роботи не виконало, мабуть, не дізнається ніхто. Адже багатьох тих, хто так і не дочекався обіцяних актів, вже немає серед живих.
Житомирська область.
Ганна Карачун показує квитанції про сплачені гроші.
Фото Олександра КОЛІСНОГО.
