З історії Стародавнього Риму ми знаємо вислів: «Горе переможеним». І ми справді переможені своєю ж корупцією, казнокрадством, жадібністю. От і приїхали до нас мудрі іноземні порадники засідати в численних комісіях, групах, наглядових радах. Такою є створена нашими руками сумна реальність, проте і вона мусить усе-таки не втрачати пристойних форм.
Уже кілька років іноземці беруть участь у доборі (це вбоге слово, на жаль, узвичаїлося) суддів, керівників деяких правоохоронних органів, а результати їхньої діяльності викликають суперечливу реакцію. Останнім часом дедалі активніше соцмережі, представники «третього сектору», юридичної спільноти виступають з публікаціями на цю тему.
Окремий напрям — конкурси на посади суддів Конституційного Суду, для чого створена так звана «Дорадча група експертів», знову-таки з вирішальними голосами іноземців. Скромні результати цього конкурсу дістали неоднозначну оцінку. Я брав у ньому участь і маю непереборне бажання поділитися своїми враженнями.
Я хотів би згадати банальну фразу: театр починається з гардеробу, та, на жаль, сумно і ніяково було на нього дивитися. Одразу все це дійство нагадало засідання парткомісії з далекого радянського життя. Сидять члени комісії — ветерани партії і праці (їх називали «народними месниками») — і суворо дивляться на потенційну жертву. А вона на окремому стільчику посередині зали, затамувавши подих, чекає на вирішення своєї долі. Та це була зовсім інша — тоталітарна, командно-адміністративна епоха. Тому я так і не можу збагнути, чому ми всі не могли сидіти за одним круглим столом, беручи до уваги визначений законом формат співбесіди.
Так само мене не просто здивував, а й украй обурив онлайн-формат присутності майже всіх іноземних членів ДГЕ, які моралізували на всю країну мало не в піжамах. Якщо так страшно приїхати до Києва, то треба бути чесними і моральними до кінця (мораль я ще не раз згадаю) і взагалі не брати в цьому участі. «Щирість тону і щирість переконань», — писав колись Іван Франко.
Тепер про загальну оцінку діяльності ДГЕ. Практика застосування норм закону про Конституційний Суд, якими вона народжена, і досвід її роботи дають підстави для висновку, що ДГЕ вийшла за рамки свого мандата, перетворившись на такий собі трибунал Святої інквізиції. Не вистачає хіба що катів та грішників у спеціальних балахонах. Відповідним є і стиль спілкування — допит на межі хамства (на це, до речі, зверталася увага в одній із публікацій).
Одна з правових причин того, що відбувається, — так звана «Методологія оцінювання моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді Конституційного Суду», що її розробила Дорадча група. Пікантність ситуації полягає в тому, що в ній немає навіть ритуально-протокольної згадки про Конституцію і закони України — неодмінний елемент будь-яких подібних документів. Як показав конкурс, члени ДГЕ вважають цю методологію абсолютно «екстериторіальною» в правовому полі України і відповідно затято нехтують приписами нашого законодавства. Це засвідчило моє листування з ДГЕ, коли будь-які мої посилання на норми законів члени ДГЕ рішуче спростовували посиланням на власну методологію, керуючись виключно своєю «революційною правосвідомістю».
Більше того, під час співбесіди про це відкрито в ефірі заявила член цього «інквізиційного трибуналу» М. О’Коннор, сказавши, що висновки наших правоохоронних органів не мають для неї жодного значення і вона оцінює їх на власний розсуд. Власне, на це я і звернув увагу під час співбесіди, сказавши приблизно так: ви вичавлюєте з конкурсантів тільки те, що вам вигідно і хочеться почути, я відповідаю так, як вважаю за необхідне, але при цьому є хтось третій, хто вами маніпулює і підказує необхідні рішення. Склалося стійке враження, що відповіді конкурсантів узагалі нікого не цікавлять, усе давно вирішено, причому тим невідомим третім, а співбесіда, точніше допит, — просто спектакль для публіки й, не хотілося б так думати... накручування «трудоднів».
Символічно, що тоді я не отримав відповіді на свої слова. Ця відповідь мені прилетіла пізніше і абсолютно мене не здивувала.
До речі, впадає в око виняткова солідарність іноземних членів ДГЕ в їх голосуваннях. Тому не виключена можливість їх попередньої змови, що теж ставить під сумнів легітимність цього конкурсу, не кажучи вже про моральність. А той факт, що думка іноземних членів ДГЕ є вирішальною під час прийняття рішень, чомусь нагадала мені відоме гасло нашого першого Майдану — «Ми не бидло і не раби».
Я недарма сказав про «третю силу». Виникає занепокоєння, що за лаштунками Дорадчої групи діє цілий штат співробітників, доброчесність і професійність яких ніхто не вивчав. І як ці «пани Ніхто» можуть впливати на ухвалення рішення. Досить лише сказати, що іде незаконний збір інформації навіть стосовно третіх осіб, які не давали згоду на обробку своїх персональних даних. Принагідно: як і ким зберігається ця інформація — фактично цілі досьє на кандидатів, ким вона може використовуватися? Якщо іноземні члени ДГЕ не володіють українською мовою, то хто тоді перекладає, як препарує і подає їм відповідну інформацію?
Таких «наївних» запитань постає чимало. Наприклад, таке: у своїй роботі ДГЕ активно спирається на громадських «розслідувачів», проте використовує не «нариті» ними факти, а просто ретранслює оцінки, що містяться у матеріалах цих громадських «розслідувачів». І знову ставимо під сумнів неупередженість і нейтральність самої ДГЕ.
Тож виникає дилема моральності, точніше — аморальності самого процесу оцінки моральних якостей, не кажучи вже про мораль насамперед тих, хто її оцінює. Я думаю, це загальнонаціональна проблема, і стосується вона всіх схожих конкурсів.
Таке само банальне запитання: а судді хто? Проблема в тому, що моральність цих суддів апріорі встановлюється самим фактом їх включення до різноманітних рад, об’єднаних самим словом доброчесність. Хто з них за «гамбурзьким рахунком» може вважатися справжнім моральним авторитетом? Три роки тому я писав про це в одній зі своїх статей, присвяченій діяльності Конституційного Суду України. І будете сміятися: зараз мені це теж «прилетіло». Дорадча група запитала мене, чому я негативно ставлюся до участі «громадського елементу» в цих процесах. Однак, на мою думку, це вже не оцінка моральності, а моєї лояльності, причому до кого?
Хотів би сказати, що я сам, як сказали б раніше, маю досить різноманітну громадську активність: від благодійного фонду Максима Рильського «Троянди й Виноград» до Міжнародної федерації фрі-файту. Саме тому мене дуже непокоїть наявність у нас своєрідного центрального комітету громадянського суспільства, який об’єднує кілька громадських інституцій, які активно впливають,(я би сказав) втручаються, в державну політику, зокрема в судову реформу. Судячи з публікацій у пресі та соцмережах, їхні лідери самі мають проблеми із законом, академічною доброчесністю, і знову виникають традиційні питання стосовно моральності їхньої участі в подібних конкурсах.
Як відомо, зараз почалося розслідування діяльності USAID, зокрема її фінансових аспектів, і я певен, що ми ще дізнаємося багато несподіваного. У цьому контексті мене дуже зацікавило одне питання: за законом члени ДГЕ здійснюють свою діяльність на громадських засадах — хотів би вірити, що це правда. Так само я хочу знати (треба подумати, як це зробити), хто фінансує секретаріат ДГЕ, як узагалі оплачується все це дійство. Чому, наприклад, ДГЕ засідає в одному з найдорожчих готелів Києва, а не в самому Конституційному Суді чи у Київському університеті? І знову-таки ціна моральності, тому, можливо, й тривають ці конкурси безкінечно і майже безрезультатно.
Окремо слід сказати про дослідження ДГЕ «рівня компетентності кандидатів у сфері права». Фактично це школярський іспит, який викликає заперечення насамперед з точки зору самої процедури, оскільки оцінюють його результати знову якісь утаємничені експерти та представники вже згаданого секретаріату ДГЕ. Натомість таку принизливу процедуру варто було б замінити рівноправною професійною співбесідою, під час якої самі члени ДГЕ могли б продемонструвати суспільству свою виняткову обізнаність і компетентність.
До нас приходить нова реальність, тому, беручи до уваги останні кроки адміністрації Д. Трампа і градус нашої нинішньої суспільної атмосфери, варто було б створити тимчасову спеціальну комісію для вивчення цієї ситуації і підготовки проєкту закону з умовною назвою «Про правові засади участі іноземних громадян у діяльності з реалізації європейського вибору України». Втім, можливо, й спеціальну слідчу комісію.
Дорадча група експертів є нині єдиним інкубатором, який випускає обраних нею кандидатів на розсуд Президента України, Верховної Ради та З’їзду суддів. Ще восени дев’яностого року я брав участь у написанні першої концепції майбутнього Основного Закону, а потім і у всьому конституційному процесі, включаючи й вікопомну конституційну ніч. Я чудово пам’ятаю, як закладалися засади формування Конституційного Суду — йшлося про забезпечення балансу гілок влади, кожна з яких абсолютно вільна у виборі своїх кандидатів і формі цього вибору. До речі, я писав про це ще кілька років тому, коли ДГЕ ще «не завітала» до нас, але подібна ідея вже пропонувалася громадськими активістами.
Отже, діяльність ДГЕ, особливо її іноземного елементу, який має вирішальний голос, у нинішніх формах реально і суттєво обмежує конституційні повноваження гілок влади.
Я також вважаю порушенням Конституції України той факт, що попередній голова ДГЕ Золар (черговий пан «Ніхто», який, утім, судячи з інтернету, кілька років працював у нас у громадському секторі — знову виникає питання нейтральності) закликає «доброчесних громадян» брати участь у конкурсах на посаду суддів Конституційного Суду. Однак Конституційний Суд — це не вистава в цирку-шапіто на ринковій площі...
З урахуванням викладеного слід поставити під сумнів легітимність тих чи інших конкурсів з моральної та правової точки зору, а всю інквізиційну діяльність ДГЕ можна оцінити словами Джеймса Прічарда, відомого англійського лікаря-психіатра XIX століття, — «моральне божевілля».
Олександр КОПИЛЕНКО, народний депутат, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України.
