Шановна пані Президентко Європейського Парламенту, дорога Роберто!
Шановна пані Комісар Кос!
Шановні члени Європейського Парламенту!
Дорогі друзі!
Я надзвичайно радий повернутися в цю залу.
Тут я мав честь виступати у червні 2022 року, напередодні історичного дня, коли Україна отримала високий статус країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу!
Я до деталей пригадую той день.
Особливо — всеосяжну атмосферу підтримки, яка панувала в цій історичній будівлі, що носить високе ім’я французької військової медсестри Луїзи Вайс.
Ця легендарна жінка, переживши жахіття Першої і Другої світових воєн, вирішила присвятити себе питанням подолання агресії, впливу на політичні процеси і міжнародні відносини.
Сьогодні я знову маю честь звернутися з найавторитетнішої трибуни Європейського континенту, адресуючи свої слова вам, шановні члени Європейського Парламенту, а у ваших особах — всім громадянам вільної Європи.
Звертаюся до вас як представник Українського Парламенту і як син багатомільйонного Українського народу, який, як і три роки тому, спрагло очікуватиме добрих новин із Страсбурга.
Очікуватиме на вашу підтримку і опору.
Дякую, пані Президентко, за таку можливість.
Минулого року відбулися загальноєвропейські вибори.
З одного боку, вони оновили склад Європейського Парламенту.
А з іншого — укріпили його фундаментальні основи, якими є відданість об’єднаній Європі, відданість спільним цінностям і принципам.
Я хочу, щоб ви знали, що як тоді, так і зараз втомлена, але нескорена Україна глибоко вдячна кожному з вас!
За кожен голос, за кожну резолюцію, за кожну дію на підтримку нашої боротьби за свою свободу і незалежність!
У цьому переліку особливе місце займає прийнята вами 17 липня минулого року на вашому першому установчому засіданні резолюція «Потреба у тривалій підтримці ЄС України».
Дозвольте мені висловити щиру вдячність Європейському Союзу та всім його державам-членам за непохитну, послідовну і всебічну підтримку України в боротьбі з російською агресією, яку ви надавали нам усі ці три роки і продовжуєте надавати.
Понад чотири мільйони українців отримали статус осіб під тимчасовим захистом.
Саме ви і ваші колеги мобілізували для України 50 мільярдів євро військової підтримки за програмою Ukraine Facility.
А місія ЄС з військової допомоги Україні вже підготувала понад 70000 українських військових.
Глибока вдячність і ці щирі аплодисменти кожному з вас, дорогі друзі!
Шановні колеги!
За два тижні українці уже втретє згадуватимуть події 24 лю-того 2022 року, коли рано-вранці росія розпочала масовані ракетні обстріли наших міст і сіл, а її багатотисячні війська вдерлися на нашу територію, сіючи смерть і руйнування.
Але війна не відпускає нас ані щодня, ані щоночі.
Щодня смерті невинних людей, щодня страх переляканих діточок, щодня плач згорьованих матерів.
росія немов та невблаганна іржа щодня намагається захопити українські землі на сході.
Чинить відчайдушні спроби просунутися на захід, у бік Києва.
А це означає — у бік Варшави.
У бік Страсбурга і Брюсселя.
Якщо росію не зупинити, то це лише питання часу, коли російський солдат виб’є чоботом двері заспаних мешканців Будапешта, як це було у 1956 році, чи жителів Праги, як це сталося у 1968 році.
Так, як це було у Бучі та Ірпені лише три роки тому.
Повірте, війна набагато ближче, ніж вона є насправді.
У 1991-му, коли Україна стала незалежною, як і в 1994 році, коли наші попередники підписували Будапештський меморандум, здавалося, що час випробувань пройдено назавжди.
Якими ж наївними ми були.
Тепер ми добре знаємо, що історію і всі її давні і нові уроки забувати не можна.
Легковажити історією не можна.
Її треба добре знати і пам’ятати, особливо, коли це історія агресії, окупації і наруги.
Як добре її знають і пам’ятають поневолені росією народи.
Як на своїй шкурі її відчули литовці, латиші, естонці.
Як вивчили її і, сподіваюся, вже ніколи не забудуть молдавани і грузини.
Непокаране зло ширитиметься доти, допоки ми дозволяємо йому це робити.
Миру можна досягти лише через силу.
Силу нашої єдності і рішучості.
Силу консолідованого тиску на агресора.
На кожному з нас лежить величезна відповідальність за долю своїх країн і народів, за долю Європи, за долю цивілізованого світу!
Не забуваймо про це!
Дорогі друзі!
Єдиний шлях зупинити агресивну росію, досягти справедливого і тривалого миру — це підтримати Україну так потужно, щоб агресор погруз не лише в українській землі, а й у міжнародних санкціях і власних внутрішніх проблемах.
Ми всі добре знаємо нагальні українські потреби.
Більше систем протиповітряної оборони, більше літаків, більше далекобійної артилерії, більше засобів радіоелектронної боротьби, інвестицій в українську воєнну індустрію!
Більше ефективних санкцій, яких не можна ані уникнути, ані обійти!
Більше рішучості у конфіскації і використанні російських заморожених активів!
Більше справедливих і незворотних покарань за скоєні страшні воєнні злочини, авіа- і ракетні удари по мирному населенню, катування і вбивства цивільних, наших беззбройних воїнів!
росія порушила всі червоні лінії у цій війні.
На відміну від агресора Україна, як жертва агресії, та її партнери не порушили жодної.
Єдині лінії, які ми маємо стерти, — це лінії страху, нерішучості, зволікань і зневіри!
Пані та панове!
Я ніколи не забуду той день, коли три роки тому, через чотири дні після повномасштабного вторгнення росії, разом із Президентом України Володимиром Зеленським і Прем’єр-міністром Денисом Шмигалем поставив свій підпис під заявкою на членство України в Європейському Союзі.
І я пишаюся, що належу до нації, яка попри неспровоковану і жорстоку агресію, попри жахливі втрати і нелюдську втому, поставила перед собою ще одне складне, але таке життєво важливе завдання — стати членом великої європейської родини!
Поставила завдання повернутися, як я часто кажу, до спільного європейського дому!
З моменту заснування Європейського Союзу жодна з країн, які стали на шлях інтеграції до ЄС, не платила такої страшної і кривавої ціни за законне право бути частиною європейської сім’ї, як її заплатила і продовжує платити Україна.
Але вибір зроблено, і я не маю жодних сумнівів, що й мети буде досягнуто — Україна стане членом Європейського Союзу!
А ще, ми обов’язково станемо сильнішими і кращими після цієї війни.
Бо ми віддані процесу реформ.
Бо між нами, друзі, є довіра, як один із наших найголовніших здобутків.
Перед нами амбітні, але осяжні завдання: відкриття під час польського головування перших переговорних кластерів.
Це стане потужним імпульсом для подальшого руху.
Це підтвердить, що Україна не просто декларує своє прагнення бути в ЄС, а й реалізує його.
Шановна пані Президентко,
Шановна пані Комісар,
Шановні члени Європейського Парламенту!
Наступний етап буде багато в чому визначальним для перебігу війни, для майбутнього європейської безпеки та трансатлантичної єдності.
Наше завдання — зберегти нашу спільність, забезпечити справедливий і міцний мир для України та Європи.
Утвердження миру через силу є єдиним способом зупинити світові тиранії.
Як і три роки тому, мільйони українців знову з надією очікують добрих новин з Європейського Парламенту у Страсбурзі, з Вашингтона і Лондона, Парижа, Брюсселя, Берліна.
Новин про те, що вони не одні у цій останній війні.
Що війні скоро кінець, бо за нами вся сила і справедливість європейської і світової демократії.
Що приходить час миру і відбудови.
Ані я, ані ви не маємо права їх підвести.
Друзі!
Я не випадково згадав на початку свого виступу легендарну Луїзу Вайс.
Керована обов’язком, вона вдягнула уніформу і двічі стала на захист Вітчизни як військова медсестра і як член Руху Опору.
Вона зробила це, як це роблять сьогодні мільйони українців і українок, захищаючи свою найдорожчу Батьківщину.
Через обставини я двічі виступав у цій залі в тактичній уніформі.
Але я, як і мої дорогі співвітчизники, маю велику мрію — замінити цю уніформу на цивільний одяг.
Замінити зброю на знаряддя праці.
Замінити у своїх смартфонах програму, що сповіщає про повітряну тривогу.
А ще краще — стерти її назавжди!
Замінити війну на мир!
Дякую за увагу!
Слава Україні!
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
